Василь з дружиною приїхав до брата в гості. – Дивно, десь нема нікого, – сказала Світлана. – Можливо обідають, – відповів Василь і зайшов у хату. На кухні сиділа дружина брата Оксана, вся заплакана. – Що сталося? – захвилювався Василь. – Михайло знову загуляв, та ще й сина Вітю привчив, – крізь сльози сказала Оксана. – Я вже не знаю, що робити. Василь задумався, а потім сказав: – Оксано, я ж вашому Віктору – хрещений батько? – Так. А що? – здивувалася жінка. – Заспокойся. Я знаю, як вам допомогти, – задоволено усміхнувся Василь

– Василю, допоможи! На хоч поговори з братом! Вони мені тут ось що влаштували! Ааа-аа, Василю!, – гукала в телефон Оксана, дружина Михайла. – Оксано, що сталося? – захвилювався Василь, почувши в телефоні голос дружини брата. – Алло, братику, – замість Оксани, прозвучав голос Михайла. – Ти не ведися, не знаю, що на неї найшло, […]

Продолжение...

Надія спекла пиріг і наварила борщу. Іван сів за стіл і пив чай. Він сьогодні допоміг Надії полагодити піч. Раптом на порозі зʼявилася Ольга. Іван орендував в її тітки кімнату. – Ну що ж ти, Іване, так довго? Ми з тіткою вже тебе зачекалися. Ходімо додому! – сказала вона. – Я не маленький, сам дорогу знайду… – спохмурнів Іван. – Ну я піду, тоді, – сказала Ольга. – Надійко, а вийди зі мною, спитаю дещо. Вони вийшли, і раптом Ольга зашипіла: – Ти що це вирішила мужика в мене відвести?! Надя аж рота розкрила від здивування

Іван примружився й окинув поглядом невеличке село. -Красиво! – зітхнув він. Осінь вже накрила жовтим килимом все, що могла. Дахи будинків, лавки, дорогу. Він легко збіг з пагорба і попрямував прямо в сільраду. -Так, Іване Степановичу, дивлюся вашу трудову книжку й радію. Ви і будівельник і майстер по пічках. О, навіть на фермі працювали. Такі […]

Продолжение...

Було вже пізно, як раптом в квартирі Варвари Петрівни пролунав дзвінок у двері. Вони з квартиранткою Вірою переглянулися, і бабуся сказала: – Петрик, мабуть, племінник мій. Давно не був, от і вирішив мене провідати. Старенька вийшла в коридор, запитала хто там, і відчинила двері. Почувся чоловічий голос, а потім радісний гомін господині. – Проходь, дорогенький, ти якраз до чаю! – припрошувала жінка. – Вірочко, став чайник, посидимо втрьох! І тут на кухню зайшов він! Віра глянула на гостя і аж присіла від несподіванки

Була в житті Віри одна мрія стати щасливою. Вчителі у сільській школі їй таке майбутнє і пророкували: відмінниця ж розумниця. Так і казали: далеко підеш, багато чого доб’єшся. І дівчина їм вірила. Закінчила школу, поцілувала батьків, плачучу маму та строгого батька, і помчала у місто вступати в інститут. Вступила. Хіба це не щастя! Вона здобуде […]

Продолжение...