“Я їсти хочу. А мамка спить, я вчора її будив-будив вранці, вона не прокинулася, сьогодні вранці теж спить, а я їсти хочу” – розма3уючи брудними кулачками сльози, плакав син двірнички…
Десять років тому я тільки переїхала в маленьке провінційне містечко зі столичного мегаполісу. Люди тут були якісь абсолютно інші. З одного боку, вони знали одне одного і постійно брехали про те, у кого що сталося, з іншого – панував якась байдужість. Йшла я якось у дворі багатоквартирного будинку. Дивлюся, сидить неподалік від майданчика зі сміттєвим […]
Продолжение...