Олексій знову їхав такою знайомою дорогою.
-Ось і цвинтар… – подумав він.
Цей маршрут за останні два роки, він вивчив напам’ять. На сусідньому сидінні, де раніше так любила сидіти його Оля, тепер лежав букет білих лілій…
Це улюблені квіти Олі, а ось вона сама більше ніколи не сидітиме поруч із ним…
…Олексій з Олею вчилися в одному класі і що найцікавіше спочатку терпіти один одного не могли.
Олексій іноді ловив себе на думці, що руденька й весела дівчина дуже його дратує. Та й у Олі він викликав абсолютно ідентичні почуття.
Ні, вони не те щоб ворогували. Вони ніби не існували один для одного.
Так тривало до восьмого класу, а потім було якесь свято в школі.
Зараз Олексій вже й не пам’ятав яке, зате чудово запам’ятав, що йшов до школи без особливого натхнення, а ще він запізнювався, але це особисто його анітрохи не засмучувало.
Майже біля школи Олексій побачив Олю. Вона стояла на тротуарі і плакала.
Спочатку Олексій хотів пройти повз, але виховання не дозволило йому цього зробити і він, стиснувши губи, підійшов до дівчини, щоб дізнатися, що в неї сталося.
Хоча йому стало ясно самому як тільки він підійшов ближче… Весь білий, святковий фартух дівчини був у бруді. Зачепило і шкільне плаття…
Як він і думав, Олю оббризкала брудом машина, що проїжджала повз.
Вже потім Олексій думав, що саме тоді він і закохався в Олю.
Чому?
Він не міг цього пояснити, але тоді йому дуже захотілося хоч якось її втішити і допомогти.
Втім, вихід він знайшов майже одразу.
Його старша сестра Надя закінчила школу минулого року і в їхній шафі досі була її шкільна сукня з фартухами.
Оцінюючим поглядом Олексій окинув Олю і вирішив, що у них з Надею досить схожі фігури, а це означало, що Надіне плаття підійде Олі за розміром.
Ось цей варіант Олексій і запропонував Олі, тим більше, що жив він від школи зовсім недалеко.
Оля вагалась недовго.
У школі вона була активною, тож брала участь майже у всіх святах. Вона просто фізично не могла підвести класного керівника та однокласників. Вихід в Олі був тільки один – погодитись на варіант Олексія.
Додрму до Олексія вони прийшли дуже скоро.
Олексій плутано пояснив мамі проблему. Як тільки та почула, що сталося, вона негайно повела Олю в кімнату дочки, звідки буквально за п’ять хвилин вийшла нова переодягнута Ольга.
До школи вони майже бігли, але все одно трохи запізнилися і знову Олексій пояснював, тепер уже їхньому класному керівнику, що сталося.
Ось з того часу й почалася їхня історія кохання…
…Потім вони вже майже не розлучалися і навіть вступили в той самий інститут.
Довгі, вечірні прогулянки. Побачення. Поцілунки під місяцем.
Все це вони пережили разом.
Бували й сварки, але зовсім незначні. Зазвичай вони мирилися майже одразу, а потім зі сміхом згадували причини сварки.
Весілля Олексій з Ольгою відгуляли на третьому курсі, але про дітей поки не задумувалися.
Потрібно було закінчити інститут, хоч трохи стати на ноги, а потім думати про дітей.
Олексій з Олею завжди підтримували один одного. Вони мали однакові думки, мрії, плани.
Вони жили та дихали один одним…
А потім сталося непередбачуване…
Оля дуже заслабла. На той момент вони вже виховували доньку Поліну, якій на той момент виповнилося лише три рочки.
Після того, як вона дізналася про це, Оля не спала три ночі.
Вона не плакала. Вона просто мовчала, і це було дуже страшно.
А потім вони почали боротися, але… програли.
Олі не стало за півтора року.
Після того, як не стало коханої дружини, Олексій не знав куди себе подіти.
Він пережив усе. І сльози, і біль втрати… Він навіть гульбанив якийсь час…
Впоратися допомогла донька.
Олексій і зараз пам’ятав, як до нього приїхала мама, у якої досі була Поліна.
Вона підійшла до Олексія, вказала йому на дочку і сказала лише три слова.
-Ти їй потрібен…
Олексій глянув на маленьке, руде щастя. Їхнє з Олею щастя. Поліночка. Їхня донечка. Донечка, про яку вони так мріяли…
У голові ніби щось клацнуло і він зрозумів, що Оля ніколи не схвалила б його поведінку. З того дня Олексій узяв себе в руки…
…Нині Поліні було вже 8 років. Вона ходила в другий клас і просто неймовірно як була схожа на Олю.
Олексій проводив із донькою весь вільний час. Про особисте життя він забув назавжди.
Принаймні він так думав, але зовсім недавно в його житті з’явилася та з якою він раптом відчув себе легко та вільно.
З якою йому подобалося проводити час. Та про яку він почав думати частіше, ніж про Олю.
Спочатку це налякало Олексія і він навіть ненадовго перервав стосунки з Юлею, з тією самою жінкою.
Однак думки про неї не залишали чоловіка, та й Поліна, з якою у Юлії склалися більш ніж добрі відносини, постійно запитувала про Юлю.
Ось тоді Олексій і наважився, але на початку йому потрібний був якийсь знак.
Знак від Олі…
Адже колись вони обіцяли один одному, що вони разом назавжди і зараз Олексію здавалося, що він зраджує Олі.
Ось тому Олексій знову їхав до неї…
Чоловік пройшов знайомою дорогою. Тут нічого не змінювалося. Хіба що з’являлися все нові і нові памʼятники…
З фотографії на нього так само дивилася Оля. Його Оля. Його диво. Його життя. Життя, яке так рано перервалося…
Олексій поклав квіти, посидів біля памʼятника дружини, але знака, якого він так чекав, так і не зміг знайти.
Він ішов назад до машини й машинально розгрібав ногою осіннє листя, як раптом, серед листя виглянуло щось біле.
Олексій нахилився, розсунув листя і ахнув… Він побачив ромашку. Звичайну ромашку.
Вона здавалася йому таким дивом, серед усієї цієї зневіри. Немов народження якогось нового життя в повністю темному світі.
Раптом Олексій немов відчув присутність дружини поряд. Вона ніби легким вітерцем огорнула його і прошепотіла.
-Настав час жити далі…
Він зрозумів. Оля підтримує його.
Додому Олексій їхав налаштований на нову сторінку свого життя. Тому що його Оля права. Настав час йому жити далі…