Заміж я вийшла у 24 роки. 2 роки ми з Микитою жили без дітей на зйомній квартирі, а перед самими пологами ми вклали те, що було накопичено, взяли допомогу моїх батьків і мами чоловіка і купили квартиру. Без позикових коштів у вигляді банківської іпотеки не обійшлося, але щасливі ми були шалено.
-Ну от, — задоволено сказала свекруха Ніна Германівна, оглядаючи нашу новеньку двушку, — тепер буду для дочки збирати. А ви скажіть мені величезне спасибі за допомогу! Адресовані ці слова були мені, сказано нарочито гучним голосом. -Спасибі, — відповідаю, — і Вам, і моїм мамі з татом.
Допомогли, інакше ми б ще кілька років по чужих кутках жили. Заміж я вийшла у 24 роки. 2 роки ми з Микитою жили без дітей на зйомній квартирі, а перед самими пологами ми вклали те, що було накопичено, взяли допомогу моїх батьків і мами чоловіка, купивши квартиру. Без позикових коштів у вигляді банківської іпотеки не обійшлося, але щасливі ми були шалено.
— Ну ось — задоволено сказала свекруха Ніна Германівна, оглядаючи нашу новеньку двушку, — тепер буду для дочки збирати. А ви ще спасибі скажіть. Адресовані ці слова були мені, а сказано було гучним голосом.
— Дякую, — відповідаю, — і Вам, і моїм мамі з татом. Допомогли, інакше ми б ще кілька років по чужих кутках жили.
— Мамі було особливо важко! — кинулася вихваляти роль Ніни Германівни в рішенні нашого житлового питання невістка Віка, якій на той час було 19 років, — у тебе батьків двоє, ти одна. А моя мама нас двох з братом тягнула.
А вклалися ж порівну, тому, я вважаю, що внесок нашої мами куди вагоміший! Я навіть розлютилася. Вважати, мірятися доходами і витратами, та хто б мені ще казав, але тільки не Віка! А Ніна Германівна поруч стоїть і блаженно усміхається: так, доча, так, все правильно сказала. Через 3 тижні у нас народився Сергій, приходжу додому з пологового будинку, все стоїть, а по квартирі ходить задоволена Ніна Германівна.
— Я подивилася, все не так, все незручно, — каже, — Я зробила так, як треба.
— Кому, — питаю, — незручно? І кому треба? Ми з чоловіком поставили меблі так, як хотіли, як я вважала за потрібне.
Я все ж тут господиня і жити тут мені. — Ой, — відмахнулася Ніна Германівна, — до справжньої господині тобі ще далеко. Слухала б, що старші кажуть! Я, як-не-як, до цієї квартирі теж безпосереднє відношення маю.
— Як і ми з чоловіком, як і мої батьки, — кажу. Після відбуття Ніни Германівни чоловік весь вечір виконував мою вимогу: поставити все так, як ми поставили напередодні мого відходу в пологовий будинок. А мене від новонародженого відволік дзвінок Вікі.
— Як ти могла так розмовляти з моєю мамою? — Як?
— Різко і нешанобливо! Посоромилася б, сама ж тепер мати! Я трубку поклала, не стала слухати. Ні, не подумайте, були у нас хороші моменти в стосунках з мамою і сестрою чоловіка. Але регулярно траплялися різні казуси. І найнеприємніше в них було те, що Віка прямо грудьми кидалася на захист мами від » нахабної » невістки.
— Ну і подумаєш! Прийшла вона до вас без попередження, і двері відкрила своїми ключами, і захопила вас зненацька!
Вона Микиті мати, чого вона у нього не бачила? Або у тебе є щось, чого у неї немає? А ти замок поміняла, немов це і не її квартира, і не її сина! В 6: 15 в суботу Ніні Германівні прийшло в голову прийти до нас з чоловіком за скляними банками для консервації. А 2-х однорічний Сергій був у моїх батьків, і ми з чоловіком заснули тільки вранці. Звичайно, змінила замок. І це квартира наша. Якби не чоловік, я б почала потихеньку віддавати свекрусі гроші, які вона вклала в наше житло.
— Ні, — сказав Микита, — мама не візьме і образиться смертельно. Але замки поміняємо, ти права, недобре вийшло. І без попередження недобре. Я з нею поговорю. І говорив, а потім отримував мамині сльози і істерику Вікі: — Як ти посмів довести маму до сліз! Гаразд твоя дружина, вона їй чужа, але ти! Ти не пам’ятаєш, скільки праці мамі коштувало нас з тобою виростити!
— Сергію не можна їсти цитрусові! — про всяк випадок я попередила свекруху ще раз, коли вона задумала нашого 4-х річного сина взяти в зоопарк. Повернули нам хлопчика з температурою і висипом.
— Я ж всього лише сік йому купила! Невже і сік апельсиновий можна? Ось як ще сказати! Я психанула, сказала, що більше Серьожа з несвідомою бабусею один нікуди не піде. — У мами гіпертонічний криз! — завив в мою трубку голос Віки, — вона і так за хлопчика переживає, а ти ще й звинуватила мою маму в його стані і пригрозила позбавити її спілкування з онуком! Ну що ти будеш робити! 2 роки тому наш син зібрався в 1-й клас, а Віка — заміж. Відгуляли на весіллі, у Вікиного чоловіка була спадкова квартира, але свекруха вклалася в ремонт і меблі для молодих. Зрозуміло, її вклад був набагато менше, ніж вартість двушки. З часу заміжжя зовиці, треба зізнатися, відносини у мене з Ніною Германівною помітно потеплішали. Чи то нудьгувати вона стала по доньці більше (Віка жила тепер не дуже близько, до мами раз в 2 тижні вибиралася), то чи просто ми зі свекрухою притерлися характерами, але факт залишився фактом.
— Можна до вас в суботу прийду? — частенько просилася мама чоловіка, — погуляти разом сходимо? Так сумно мені, так самотньо.
— Звичайно, — говорила я, — чекаємо, сходимо погуляємо, може в кіно? І ми йшли або в кіно, або погуляти всі разом. І свекруха начебто задоволена була. І навіть Віка якось на відстані від нас пом’ягшала, а може заміжжя позначилося. Могла мені і просто так подзвонити, але частіше за все зовиця дзвонила поскаржитися.
— Ти уявляєш! — говорила сестра мого чоловіка, — ввечері, майже в 12, відкриває двері своїм ключом і йде. Пиріжки вона синові принесла! А ми спати лягли! А вона така: — А чого я не бачила у сина або у тебе? Подумаєш, прийшла. Ця квартира свекрухи моєї, вважай, я її синові віддала. — Ні, чоловік як хоче, а я замки поміняю! Мене так і кортіло нагадати зовиці про те, що точно також вела себе її мама. Стримувалася я. Віка вагітна ходила. — Ти прикинь, — знову шукала розуміння у мене зовиця
— Я в лікарню ходила, попросила її посидіти з донькою.
Так вона 4-х місячної малятку полуницю з цукром протерла і дала! Діатез тепер, щоки малинові! Ну чому моя мама робить так, як скажуть, а свекруха — як їй заманеться! Вилаяла її, так образилася, каже, що я її до серцевого нападу довела. Уявляєш?
— Уявляю — не витримала я, — це тобі ще пощастило! — У чому — запитує Віка, не розуміючи. — У тому — відповідаю — що зовиці у тебе немає! Інакше б вона кожен раз дзвонила і виїдала тобі мозок чайною ложечкою!
— А я хіба тобі мозок виїдала ?! Довелося нагадати найгостріші ситуації.
— Тобі зі свекрухою пощастило! — видала Віка, — моя мама адекватна.
— Тому що це — твоя мама. А мені багато років знадобилося, щоб з нею стосунки нормалізувати. Ти тримайся там, у тебе має менше часу піти, повторюю, у тебе хоча б немає зануди-зовиці. Віка трубку кинула, образилася. А через пару днів передзвонила зі сміхом.
— Мама, — говорить, — приїжджала. Посиділи ми і позгадувати. І знаєш, ти права в чомусь. Всі свекрухи не такі, як мами. До них притертися треба. І так, мені ще пощастило, у мого чоловіка немає сестри! Так що ти вже зла не тримай.Поки не ковтнеш — не зрозумієш. І за маму спасибі, хвалить вона тебе. Будь-що в сімейному житті буває. Непросто часом з усіма відносини вибудувати. А я дитину чекаю, УЗД показало, що дівчинка буде. Народимо майбутній невістці зовицю. Жартую, якщо що.
