З самого початку, Толя був звичайним хлопчиком. Жив він разом із мамою, тато пішов із сім’ї, але часто навідувався у гості й приносив подарунки. Але сталося так, що мама із татом разом поверталися з роботи і потрапили в аварію. Вони загинули миттєво. Взагалі, хлопчика мали б забрати родичі, але ніхто не осмілився цього зробити, оскільки у Толі не було лівої руки. Так він і потрапив до дитячого будинку.
З того моменту, його життя круто змінилося. В дитячому будинку він почував себе просто жахливо. Виявилося, що всі речі, іграшки, кошти та харчі працівники ділять між собою, а дітям лишається якесь старе лахміття та крупи.
Хлопчику було важно дивитися на всі ці речі, тому він почав ходити до директора та скаржитися. Жінку рознервували такі розмови. Вона просила хлопчика не лізти не у свої справи, але Толя не міг мовчати, він продовжував наголошувати на тому, що це не правильно.
Тоді, директорка вирішила змусити хлопчика замовкнути. Вона почала підбурювати інших дітей проти нього. Оскільки у Толі не було руки, зробити це було не так вже й важко. Діти знущалися з нього, а інколи навіть били.
Тоді хлопчик зрозумів, що змінити ситуацію йому не вдасться. Він замовк і більше не скаржився.
Але одного разу, біля воріт дитячого будинку зупинилася дорога автівка. З неї вийшла сувора та серйозна жінка. Вона швидко пішла до директора дитячого будинку і показала всі документи на всиновлення Толі. Такого не очікував ніхто, навіть сам хлопець.
Взагалі, на перший погляд вона здавалася такою холодною та суворою, що Толі було навіть трохи лячно їхати до неї додому.
Згодом, виявилося, що Валентина Володимирівна — дружина його батька. Після смерті батьків, вона думала, що хлопчика забере хтось із родичів, але коли його відправили до дитячого будинку, жінка вирішила зібрати всі документи на всиновлення.
Вже за декілька днів, Толя зрозумів, що це дуже добра жінка, яка любить посміятися. Він навіть почав називати її мамою. Вона завезла його до лікаря і Толі зробили протез. Тепер від міг робити абсолютно все!
З часом, хлопчик вирішив поділитися тим, як важко йому жилося у дитячому будинку, про те, як вихователі та директор ділили між собою подаровані речі та іграшки, а дітям з дому приносили старе лахміття.
Валентина Володимирівна слухала це і з кожним днем ставала дедалі злішою. Потім, вона просто мовчки взяла телефон і вийшла з кімнати. ЗА декілька днів, вона взяла Толю і вони поїхали до магазину, обирати подарунки його друзям з дитячого будинку.
Коли вони туди приїхали, там працювали зовсім інші люди, а Толю зустрічали не цькуваннями, а теплими обіймами. Виявилося, що старих працівників засудили на різні терміни.
Хлопчик виріс, закінчив школу, університет та став працювати у реабілітаційному центрі. У нього є дружина та діти. А ось мама — керує власною фірмою і у майбутньому хоче віддати її Толі.
А ви б забрали до себе дитину чоловіка від минулого шлюбу?
