– Михайле, давай дорогою на дачу заїдемо ненадовго до Віті, – Наталя склала сумки і віднесла до коридору.
– Навіщо? – здивувався Михайло. – Ми ж минулого тижня до них заїжджали, коли відвозили онука після канікул. І з Вітьою поспілкувалися, і з Танею. На мою думку у них все чудово. Навіщо нам робити гак, ми й так можемо у пробки потрапити! Що ти знову вигадала?
-Михайле, ти не розумієш! Андрійко знаєш, що сказав мені на канікулах? Що мама постійно готує їм з татом макарони або вони замовляють піцу чи суші. Ні, я не буркотлива свекруха, я просто хочу їм допомогти. Вітя з Танею працюють, їм ніколи. Коли вони жили з нами, все було добре. Я на всіх готувала нормальну їжу, і все було чудово. А тепер вони живуть окремо і я переживаю. У них завжди бракує грошей, у Віті куртка тонка, а зимової немає. Та й Таня вічно якась вимотана.
Я того тижня їм котлети відвозила, то вони не одразу мені двері відчинили. Мені здалося, що вони сварилися, Таня якась похмура була, адже Вітя мої котлети дуже любить, а вигляд у нього був такий, ніби він не радий. І взагалі я думаю, що це була погана ідея винайняти квартиру. У них там навіть фіранок немає, Михайле ти уявляєш? Натомість вони відразу купили посудомийну машину! Вітя наш тепер на роботі понаднормово працює, щоб за орендовану квартиру платити та ще й всі ці покупки! Жили б з нами, як раніше, все було б набагато простіше, може це Тетяна переконала Вітю зійти з вірного шляху? Ми самі з тобою платили за квартиру, з них ні копійки не брали. У них проблем було б набагато менше!
-Я тільки не зрозумів, Наталю, а навіщо нам треба сьогодні до Віті заїжджати, ти мені можеш пояснити? – уточнив Михайло.
– Ну які ж ви чоловіки таки незрозумілі! Я тобі годину розповідаю, як я за них переживаю і що хочу їм хоч якось допомогти. Вранці я борщ нам на дачу варила, зробила і для дітей, от і хочу до них заїхати. І давай ще Віті на теплу куртку грошенят підкинемо, ну хто їм ще допоможе, як не батьки?
– Ох ти турботлива моя, – Михайло обійняв дружину, – Ми нікуди не заїжджатимемо, вони дорослі люди. Борщ твій ми самі на дачі з’їмо, ти дуже смачно готуєш його. Ти що, забула, що ми з тобою пенсіонери? А те, що я трохи підробляю, то це для того, щоб моя дружина кохана жила добре. І взагалі даремно ми комуналку за них платили, вони сім’ю створили, у них син є, вони давно вже дорослі люди, а ти все з ними няньчешся! Згадай, нам хтось платив комуналку чи возив котлети?
Раз вони суші та піцу замовляють, на машині їздять на море і всяку нісенітницю купують, значить їм вистачає. Це їхнє життя, Наталя, наш син виріс. І, на мою думку, вони з Танею люблять один одного і в них все добре. Так що збирайся, сади котів у переноску і ми їдемо прямо на дачу. Відпочинемо вдвох, у мене зараз перерва у роботі. Давай більше думати один про одного. Адже сім’я тепер – це ми з тобою, та ще й наші котики, зрозумій це нарешті, Наталко!
Михайлові з Наталкою пощастило, погода на дачі була чудова. А за кілька тижнів одного вечора до їхньої дачі під’їхала незнайома машина.
-Бабуся, дідусю, – з машини першим вискочив Андрійко. – А це ми до вас у гості приїхали!
За ним з машини вийшли веселі Вітя та Таня, і стали заносити в будинок сумки.
-Мамо, тату, а ми до вас на вихідні приїхали, скучили. Привезли всього смачного, шашлики смажитимемо. Привітайте, ми нашу стару машину продали. Купили правда теж уживану, але молодшу, дивіться якась класна!
Наталя та Михайло стояли на ганку обнявшись і слухали, як Таня та Вітя наввиперед розповідали, що Таню на роботі нещодавно підвищили. І у Віті все добре, замовлень багато.
– Ми не будемо більше так допомагати дітям, як раніше, – тихо сказав Михайло. – Подивися, як вони раді своїй самостійності. Вони виросли, у них все виходить. Нехай не все одразу, але виходить. Тож вистачить ім нав’язуватися. Їм це вже не треба. Вони тепер нам гостинці привезли, вони показують свою дорослість. Найголовніша наша допомога тепер – бути здоровими та щасливими. І з дітьми допомогти, якщо вони захочуть. До речі, Вітя нічого не говорив, вони другого народжувати не збираються?
Через два роки у Віктора бізнес із перевезень став добрі доходи приносити. І в них із Танею народилася донька Вірочка. Віктор змужнів, справжній глава сімейства. А якось Вітя зізнався батькові:
– Тату, якби ми з Танею від вас не поїхали тоді на орендовану квартиру, так би й сиділи на вашій шиї. І нічого б у нас не було – немає мотивації, а навіщо? Адже з батьками дуже зручно, тепло та затишно. Але настав час вилітати з рідного гнізда. Тільки тоді можна чогось досягти. Дякую вам із мамою, що не стали нам заважати будувати своє життя, ми з Танею вам дуже за це вдячні! А мамин борщ та котлети ми обожнюємо завжди!
І батько та син потиснули один одному руки, як рівні, дорослі люди. Як два справжніх чоловіка.
Найкраща спадщина дітям – навчити їх необхідному та дати їм можливість прокладати свій шлях.
