Я одружилася дуже рано. Запрошені гості на весіллі відразу здогадалися, що це шлюб не через щире кохання, а тому, що я чекаю на дитину. Вже два роки, як чоловік мене покинув, а я не можу на себе у дзеркало подивитись
Минали роки, я їх проживала заради чоловіка та дітей. Діти виросли: син поїхав за кордон і живе там, а дочка вийшла заміж і сидить зараз у декреті, мені дзвонить лише раз на місяць. Щойно ми відзначили моє 45-річчя, чоловік пішов до молодої жінки. Вже два роки, як він мене покинув, а я не можу на себе у дзеркало подивитись Зараз у свої 48 років у відображенні дзеркала я бачу жінку, що постаріла і втомилася від життя.
Ось що означає присвятити себе дітям до останнього, які виросли та роз’їхалися, а чоловік пішов до іншої. І хто тут винний? Я одружилася дуже рано. Запрошені гості на весіллі відразу здогадалися, що це шлюб не через щире кохання, а тому, що я чекаю на дитину. А що мовчати? Я дізналася, що чекаю дитину, і мій хлопець одразу зробив мені пропозицію. Згодом у нас народився син, і всі домашні справи та догляд за дитиною лягли лише на мої плечі. Така ситуація, як у нас, спостерігається зараз у більшості сімей. Тоді мені було дуже прикро, що чоловік, так би мовити, живе тільки для себе: він молодий, йому ще цікаве життя, а вдома втомлена дружина і брудні пелюшки. Мені доводилося день у день прати пелюшки, няньчитися з дитиною і ще догоджати чоловікові, готувати смачну вечерю, коли він приходив утомлений з роботи.
Незабаром я дізналася, що чекаю на другу дитину. Чоловікові це зовсім не сподобалося, він часто сердився, нервувався і навіть одного разу пішов з дому. Згодом він прийняв цю новину як належне і життя йшло як і раніше. У нас народилася донька, і моє життя перетворилося на цілодобову працю без відпочинку. Я всю себе присвятила вихованню дітей і тому, що бігала та заспокоювала свого чоловіка – він постійно скаржився, що у нього проблеми на роботі, а вдома взагалі не зрозуміло, що робиться, та відпочити хвилини у нього немає. 25 років пролетіли як один день, але дуже насичений та важкий день для мене. Якщо зараз сісти і згадати двома словами, що сталося за весь цей час, то історія вийде з сумним кінцем. Я буквально сама поставила сина та дочку на ноги. Сама бігала і відводила їх до садка, а потім до школи. Хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили до різних наукових та спортивних гуртків. Для цього потрібні були гроші, яких нам із чоловіком вічно бракувало.
Тому на додачу до всього я працювала як кінь на двох роботах. Допомогла дітям здобути вищу освіту та влаштуватися на роботу. А на знак подяки нічого не отримала: син поїхав за кордон і живе там, а донька вийшла заміж та сидить зараз у декреті. Чоловікові я теж стала не потрібна. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він пішов до молодої жінки. Ось уже два роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся, а діти зрідка дзвонять дізнатися, як у мене справи. І то часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво. Багато моїх знайомих і колег по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс – пожити для себе. Але я настільки звикла віддавати все краще іншим, жити заради інших, що не уявляю життя заради себе самої. За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені раніше так безпробудно працювати на роботі і бігати без хвилини відпочинку з дітьми та чоловіком. Що я отримала від цього? Синові й дочці мати тепер не потрібна.
У них своє молоде життя, в якому немає місця для матері. Чоловікові я не приділяла достатньо часу з того часу, як почала працювати на двох роботах. Ось він і перекинувся в іншої жінки. А в дзеркало мені навіть страшно глянути. Я мала б побачити там молоду бабусю, а бачу тільки старе та втомлене обличчя самотньої жінки. І питається, навіщо я так не любила себе останні 25 років? Щоб залишитись нікому непотрібною старою жінкою? Хто в цьому винен, підкажіть? Я не знаю, як мені з цим упокоритися, як бути далі?