У будинок для літніх людей я її прилаштував. Місце хороше, догляд там, медпрацівники, харчування. Мати відвідувати буду

ИНТЕРЕСНАЯ ЖИЗНЬ

Це була зарозуміла, дуже доглянута жінка. Працювала завжди на керівних посадах. У вухах гойдалися дорогі сережки, пальці були унизані перснями. Висока зачіска, костюми. Чоловік її балував, а улюблене чадо — синочок Ігор, купався в променях батьківської любові.

 

У нього з дитинства було все найкраще, навіть за часів дефіциту. Мама і тато могли дістати. Ольга Іванівна жила в просторій трикімнатній квартирі. І завжди кривила губи, коли приходила в гості до сусідки — тітки Маші. З нею вона дружила. Ну як дружила, треба ж було з кимось спілкуватися. Тітка Маша була багатодітною матір’ю. Три сини, дочка. Чоловіка рано не стало. Тягнула дітей одна. Хлопчаки приходили з вулиці замурзані, з обдертими колінами, брудними долонями.

То кораблики пускали, то в калюжах возилися. Йшли цілувати матір. Її подруга обурювалася: «Хоч би руки помили. Невиховані вони у тебе. Ось мій Ігор. Він зовсім не такий! Завжди чистенький, ручки помиє». На що тітка Маша добродушно посміхаючись, відповіла: «Так діти ж! Їм все цікаво. А одяг я виперу». Але подруга лише посміхалася.

Вона гордо виходила на подвір’я. Там іноді зустрічала ще одну сусідку, Люду. Тим з чоловіком було вже за сорок. Дітей не було. Ольга Іванівна любила почитати Люді мораль, яка починалася зі слів

:— Пустоцвіт ти, Людмила. Дивись, як би мужик від тебе не пішов. Дітей немає. І взагалі. Ось будеш стара, хто тобі склянку води подасть? Хто за тобою доглядати буде? Так і згинеш одна. Ось мій Ігор. Надія моя. Такий хороший хлопчик. Знаю, що одна ніколи не залишуся. Він і зараз підійде, спитає: «Мамочко, що тобі принести? Чайку? Або цукерку?». Золотий хлопчик росте!

На це Людмила не ображається. Вона по натурі така була. І тільки відповідала:

— Так, Олю. Пощастило тобі, що говорити. Синочок такий хороший. Прям не хлопчик, а чудо! Ольга Іванівна поправляла зачіску і починала розповідати про чесноти свого Ігоря.

Час йшов. У сусідки тітки Маші виросли її хлопчаки, вивчилися на робітничі професії. Дочка на кухаря. Вони, як і Ольга Іванівна, теж жили в трикімнатній квартирі, куди незабаром старший син привів дружину, народилася дитина. Ольга Іванівна до них заходила і в душі жахалася. Скільки народу! Пелюшки-сорочечки, всі один на одному. Грошей вічно не вистачає. А вони ще ходять так чогось радіють.

Інша то справа у неї! Будинок повна чаша. Порядок. Ігор в інституті вчиться. Начальником буде.Так і вийшло. Щастя матері не було меж. Затьмарювало тільки, що чоловік не дожив, не побачив, якою син став великою людиною. Заходячи за звичкою до тітки Маші, Ольга Іванівна знову тиснула губи зі словами:

— Ех, Маша. Ось що у тебе за діти? Прості робітники! А ти ще ними пишаєшся! Було б чим, хоч би вивчила їх. Ось у мене Ігор який молодець, тепер керівник.

— Так на що ж мені було їх вчити-то Оля? Одна ж я. А так вони діти хороші. І професії нормальні. Миколка ось шофер від Бога. В машинах розбирається з закритими очима. Гришка зварювальник хороший. А Василь токар, його завжди кличуть всюди, — з придихом в голосі, нахвалювала своїх хлопців тітка Маша.

— Так вони ж робітники, прості робітники. Ні, ну як от так можна? Грошей вічно не вистачає. Навариш каші гречаної каструлю, їсте потім. Або цей борщ на кістках. Або млинці, ми ось з ікрою коли їмо або з рибкою. А ви з салом, фу! — кривилася Ольга Іванівна.

— У мене бабуся завжди так робила. Трохи м’ясця та сало на сковороді. Це ж смачно! — вимовляла тітка Маша. Вона подрузі ніколи не заздрила. І щиро захоплювалася її рафінованим і розумним Ігорем, при цьому обожнюючи власних дітей.

Незабаром і у Ольги Іванівни з’явилися онуки. Катруся і Костик, яких бабуся обожнювала. Роки мчали, літні жінки стали потихеньку здавати. Одного разу у тітки Маші відмовили ноги. З вікна Ольга Іванівна дивилася, як її подругу, жінку повну, несуть в машину на руках два сини. Старенький «Жигуль» підігнали прямо до ґанку. Зітхнувши, вона випила серцевих крапель. Знову глянула у вікно.

Під’їхав на джипі Ігор, з пакетами. Мати заспішила до дверей. Тітку Машу лікували довго. Вона сильно схудла і тепер будь-який з синів міг з легкістю поодинці носити її на руках. Одного разу Ігор, якого інші називали з повагою: «Ігор Сергійович» зіткнувся на вулиці з сином тітки Маші, Гришею. Той якраз заніс мати додому і з сумкою відправився в магазин.

— Чуєш, не набридло тобі? Я б на твоєму місці здурів давно. Возитися зі старою, яка не ходить. Її ж і мити треба, і все таке. А в туалет ви як її, теж носите? Так, не заздрю я тобі, Гришка, — процідив Ігор.

— Ти зараз це навіщо сказав, а? Це мама моя! Вона нас чотирьох одна тягла! А коли ми маленькі були і вона нас мила та пелюшки прала, це як? Прибирала за нами, ночі не спала. Працювала, де могла, щоб хоч трохи нам чогось купити! І твоя мати тебе ростила також, — насупився Гриша.

— Ну, ти мене з собою не порівнюй. Ми завжди добре жили. І не треба знову-таки порівнювати немовлят, за якими приємно доглядати і смердючу стару, — реготав Ігор.

Гриша схопив його за груди. Ззаду підбіг його брат, Микола.

— Залиш, не треба, Гришка! Мамі знову погано, пішли додому!

А потім тітка Маша несподівано встала на ноги. Хитаючись, тихесенько, почала ходити. За допомогою своїх дітей виходила на подвір’я, сідала на лавку. Ті укутували її пледом. Весняним днем ​​Ігор прийшов до матері, яка вже кілька днів не вставала. Та зраділа, простягнула до сина руки.

— Мам, тут така справа. Ти щось зовсім розхворілася. Та й Костик одружуватися знову вирішив. Загалом, я тебе в одне гарне місце відвезу, домовився вже. Там прямо курорт! Догляд, краса. А сюди Костик заїде зі своєю. Я вже домовився, післязавтра ремонт почнуть. Так що прямо зараз і збирайся, ми тебе відвідувати будемо, — бадьоро вигукнув Ігор.

Ольга Іванівна слухала його і нічого не розуміла. Яке гарне місце? Чому сюди, в її квартиру, Костик переїжджає?

— Синку, так давай я з Костиком буду жити? Або з вами з Надею? Мені ж місця багато не треба. Синок, не треба мені курортів! Я з вами хочу! — по зморшкуватих щоках Ольги Іванівни потекли сльози

.— Мам, ну чого ти як маленька? Молодим потрібна стара поруч? У них своє життя. А у нас гості постійно, ти лежиш, за тобою ж догляд потрібен. Надя працює, їй не до тебе. Мені теж немає коли. Мам, давай збиратися, зараз люди приїдуть, допоможуть нам, — відвертався від Ольги Іванівни Ігор, поки вона чіплялася за його руку.

— Синочку, не треба, я ж не заважатиму, Ігорчику, — ридала жінка похилого віку. Але Ігор був непохитний. Сльози матері його не зачіпали. Ользі Іванівні допомогли вийти з речами на ґанок. Там вона побачила свою подругу, тітку Машу. Вона з синами і донькою якраз збиралася з сад. Вантажили розсаду, мішки з картоплею. Жартівливо перемовлялися. І в цю хвилину Ользі Іванівні раптом так відчайдушно захотілося поїхати з ними. Подруга її побачила, помахала рукою. Щось сказала синові, Гриші. Той, помовчавши, все-таки підійшов до Ігоря. Відвів його в сторону.

— Мати моя запитує, куди твоя поїхала? Та ще з речами, — запитав Гриша.

— У ліс за горіхами! — реготав Ігор. І продовжив: — У будинок для літніх людей я її прилаштував. Місце хороше, догляд там, медпрацівники, харчування. Мати відвідувати буду. Це у вас грошей немає, возилися зі своєю, на руках тягали та прибирали всі. А я в стані усі послуги проплатити! — сказав Ігор.

— Ігор, постривай. Також не можна. Це ж … мати твоя. Ти що твориш? Слухай, може до нас її, а? Удвох з матір’ю моєю в кімнаті будуть. Вони ж подружки. Ти приїжджати будеш. Їм же веселіше удвох, Ігор, — почав умовляти Гриша.

І Ольга Іванівна, підійшла ззаду, раптом почала просити сина:— Ігорю, дозволь? Ми з Машенькою удвох будемо, Ігорю, будь ласка!

— Ще чого! Вони ж там в тісноті живуть! Я тобі в стані прекрасні умови забезпечити. Своя кімната буде, телевізор поставимо. Годують там чудово, а у цих що? Кашу гречану, про яку розповідала, будеш тріскати? Все мати, не проси навіть!

Ольгу Іванівну відвезли. Її не стало через три тижні. Серце не витримало. За весь цей час Ігор жодного разу не відвідав матір. Так що питання зі склянкою води в старості і з тими, хто її подасть, залишається відкритим.

Що ви думаєте про такий вчинок Ігоря?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *