Так, я погана мати! Я не хочу вечорами робити з дитиною уроки. І дочка моя сама вечорами теж не хоче їх робити. А іншого часу у нас немає.
Сучасне життя таке, що майже кожна дитина після уроків (а їх 7-8!) кудись йде — на секції, гуртки, додаткові заняття, у профільні школи. З урахуванням навантаження батьків, міського трафіка тощо. Більшість збираються вдома ввечері. Ми, як правило, не раніше 20-00. Втомлені. З бажанням елементарно поспілкуватися, повечеряти, підготуватися до завтрашнього дня.
І навіть — гріх який — подивитися кіно або почитати книгу. Але ні, потрібно робити домашнє завдання. Інакше завтра знову в щоденнику буде «не готова до уроку», а я буду страждати від комплексу материнської провини.
Так, я погана мати. У мене протестуючий підліток, а не дитинка-ромашка. Вона не хоче робити домашні завдання. А я не можу стояти над її головою і гавкати, як сільська собака на проїжджаючі машини.
Тому що я багато працюю. Тому що я втомлююся. Тому що я не пам’ятаю математику за 8 клас. Тому що мені треба зварити гречку на ранок і підсмажити сирники (що виходить далеко не завжди). Тому що мені треба погладити по голові чоловіка.
Тому що ввечері іноді у мене теж бувають справи, зустрічі та заходи. Тому що у нас є дві кішки і собака, які теж чекають уваги. Тому що у вихідні у нас дача, інакше можна збожеволіти. Тому що мені теж ще «драмгурток, гурток по фото, мені ще й співати». Тому що я просто хочу відпочивати ввечері.
Так, я погана мати, як скажуть зараз багато. Я народила дітей, а батьківство — праця великої, нічого з’їжджати. А я й працюю. Все життя. Щоб мої діти були здорові, одягнені, взуті, вчилися чомусь ще, крім шкільної програми, веселі, їздили на море і були моїми друзями.
І тому я не хочу вечорами робити уроки. Я хочу з дітьми просто розмовляти! Тому що я не вважаю, що діти — це довічна кабала. Я вважаю, що діти — це радість. І вечір — це час для радості, а не для скандалу.
Господи, ну коли вже скасують домашні завдання, як це зробили давно в багатьох школах світу? Чому не можна ввести пари — на першому уроці займатися теорією, на другому — практикою? Чому треба нести додому весь цей набір завдань, коли це можна завершити граючи за 6-7, нехай навіть за 8 годин ….
21-е століття прискорило життя, кинувши нам багато нових викликів. Але в добі не побільшало 24 годин. І сил, і здоров’я більше не стало. І діти тепер інші. Чому не можна це врахувати, як це зробили ті ж фіни? Так, я погана мати.
Моя дитина не хоче робити уроки вдома. Я не переконала її в цінності цього. А як я могла переконати, якщо я їх сама ненавиділа? Але мені «пощастило» більше. Моя мама (за обставинами) була домогосподаркою, і я з моїми уроками була її основною роботою. І то я примудрялася витягувати книгу з-під столу і читати її, як тільки мама закривала двері в мою кімнату.
Загалом, можете мене штовхати як завгодно, але я хороша мати. І люблю свою непросту дочку. Але в очах суспільства я все одно погана мати, а моя дочка — підліток, який бунтує. Такими нас робить наша система освіти.
У мене немає претензій до школи. У нас дуже хороша, душевна і у всіх сенсах благополучна школа, якою я дуже дорожу. Як і та, в якій я колись, сто років тому, працювала. І вже тоді, сто років тому, я говорила про те, що треба повністю міняти систему навчання, якщо ми хочемо, щоб в школі було по-справжньому цікаво.
Але віз і нині там. Додають-прибирають предмети, змінюють ідеології, як шкарпетки, розтягують терміни навчання, придумують нові вивіски. І жодної справжньої, а не дутої реформи. Почніть з малого. Перебудуйте програму навчання так, щоб не потрібно було вдома ночами (хоча б в будні дні) робити уроки.
Щоб десятки тисяч матерів і батьків (впевнена, що зі мною багато хто погодиться) перестали вважати себе поганими батьками. А у противних підлітків буде на один привід менше для бунту. А тепер штовхайте.
Адже все одно я поrана мати…
