Олег дуже поспішав додому. Аякже ж?! Адже вдома почалися якісь неймовірні зміни. Вчора його дружина Валя зварила борщ! Здавалося б, що тут особливого? Дружина і мала би борщі варити і чоловіка годувати. Та все було не так просто…
Так воно то так, але дружина Олега ось уже півтора роки, жила так, ніби життя її не цікавило, була повністю до всього байдужою.
Олег відкрив двері своїм ключем, зазирнув у кімнату. Валя мила вікно.
У неї на голові, як і раніше, була туго пов’язана чорна жалобна хустка, але на відчуженому обличчі з’явився якийсь інтерес. Ось і вікно почала мити…
-Я картоплі з грибами посмажила! – сказала вона Олегу. – Мий руки і будемо вечеряти.
Олег не вірив своїм вухам. І на це була причина…
Півтора роки тому не стало їх донечки Даринки…
Їй було сімнадцять років. Розумниця, красуня! Вона закінчила школу і вступила в університет, але вчитися їй не довелося.
Пішохідний перехід… Машина… Даринки не стало…
Вона в них була єдина, більше дітей не було. Вони хотіли ще дитинку, ходили на огляди.
У Валі знайшли якісь проблеми. Вона намагалася їх подолати, але безрезультатно. Нарешті подружжя заспокоїлось і вирішило, що є донька та й добре, дасть Бог онуки будуть…
Після того, що сталося Олег в Валя були в розпачі. Олег тримався, а от Валя…
Для неї життя ніби скінчилося. Вона нічого не бачила навколо: ні лагідного літа, ні людей, ні чоловіка, ні себе.
Їй здавалося, що в навколишньому світі залишилася лише сіра порожнеча. Валя постійно плакала, бувало всю ніч.
Вона не могла ходити на роботу. Її дратували усміхнені колеги, які живуть своїм життям. І вона звільнилася з роботи…
Валя закинула всі домашні справи, хоч завжди була зразковою хазяйкою. Вона перестала готувати, прати, прибирати в квартирі.
Могла цілими днями лежати в ліжку, відвернувшись до стіни, не відповідала на запитання.
Могла кілька днів не розчісувати своє красиве, густе волосся.
Чоловік усіма силами намагався підтримати, витягнути дружину з розпачу, вмовляв… А потім відступив, переселився на диван у вітальні.
-Ой, дивись! Поведе якась молодиця твого Олега. Чоловік він видний, працьовитий, добрий. Ви ще зовсім молоді, тобі 36 років, йому 40, у вас ще все життя попереду, навіщо ти так з собою? – намагалася щось сказати до Валі мати.
Валі було байдуже.
І ось нарешті щось змінилося. Олег не ділився ні з ким своїми спостереженнями, переживав що все повернеться назад, але тенденція повернення в нормальне життя дружини, тривала.
Валя почала виходити на вулицю, спілкуватися з родичами, потихеньку почала жити. На її обличчі зрідка з’являлася посмішка. Олег тихо тішився…
А потім у його племінника було весілля. Не прийти не можна. Валя зняла з себе чорний одяг і хустку. Вона злегка підстриглася, зробила легкий макіяж і купила нове гарне плаття.
Налагодилися подружні стосунки. Олег купив путівки в санаторій на 21 день.
Море, сонце, краса.
Вони добре відпочили і підлікувалися. Тут у них стався другий медовий місяць.
Вони знову відчули себе молодими та щасливими. Навіть трохи злякалися своїх нових почуттів.
Там на відпочинку Валя вперше побачила Даринку уві сні. Вона давно просила її прийти хоча б уві сні, хоч на хвилиночку… І ось вона прийшла. Весела, радісна…
-Матусю, ми скоро будемо разом, потерпи трохи, – сказала вона матері.
Прокинувшись вранці, Валя була впевнена, що дочка скоро забере її у свій світ. Це її не лякало, але щоб не хвилювати чоловіка, вона не стала нікому розповідати про свій сон.
Вони повернулися з моря і Валю попросили повернутися на роботу. Пішла на пенсію її напарниця, чужу людину в колектив брати не хотілося.
Місяця через два почалася плановий огляд на роботі.
Валя недобре почувалася, але чоловікові нічого не говорила, не хотіла хвилювати.
Нові обстеження й аналізи. Валю відправили на УЗД.
-Вітаю, – раптом сказав молодий лікар з усмішкою.
Лікар увімкнув звук і Валя почула щось неймовірне.
-Що це? Моє серце? – здивувалася вона.
-Ваше теж, але зараз ви чуєте сердечко вашої дитини. У вас, дорогенька, буде дівчинка, – засміявся лікар.
Лікар покликав Олега, який стояв під дверима у коридорі.
-Татусю, познайомтеся з донькою, – запропонував він йому.
Вони разом заплакали з радості.
Валя, не дивлячись на вік, легко перенесла вагітність. Вона літала, як на крилах. У встановлений термін сама народила донечку вагою. Валя з першого погляду зрозуміла, що маленька, як дві краплі води схожа на Даринку.
Вона хотіла назвати її теж Даринкою, але її відмовили, сказали не можна, бо з ім’ям і доля перейде…
Доньку назвали Богданою.
-Бо сам Бог подарував нам це щастя, – вирішила Валя.
…Час ішов.
Богданці вже пʼять рочків. Вона дедалі більше нагадує батькам першу дочку.
Вона схожа на неї не лише зовні, а й характером, усмішкою.
Дівчинка так само спокійна, так само любить малювати, слухати пісні, танцювати.
І навіть лялька у неї найулюбленіша – стара, Даринки.
У Валі й Олега життя тепер зовсім інше. Щасливе у них тепер життя.
Вони навіть помолодшали і ніби друге дихання відкрилося в них. В їхній дім таки повернулося щастя…