Василь до тридцяти семи років ходив у холостяках, чомусь не поспішав себе зв’язувати узами шлюбу. Всі друзі та однокласники давним-давно одружилися і в деяких вже не по одній дитині. А Василь все ніяк.
– Не зустрілася мені ще моя доля. Не перевернула жодна жінка мою душу. Так, багато їх гарних, але ось іскра не виникає, – відмовляється Василь.
Коли зустрічається з друзями на риболовлі, і починаються розмови про жінок, чоловіки йому кажуть:
– Добре тобі Василю, коли хоч приїдеш додому, ніхто тебе не сварить, не допитується, що та як, де та з ким? А якщо ще не дай Бог теща в домі, це подвійний стрес. З тещею, звичайно, краще жити на відстані, – каже один друг, і всі його підтримують.
Потім інший починає:
– А з іншого боку, приходиш додому, вдома на тебе чекають дружина, діти, щось смачне приготовлене, чистота і порядок. Усі радіють – татко приїхав! – І його теж підтримують друзі.
– А ти, Василю, від чого пішов, до того й прийшов. Тож настав час тобі замислитися, роки летять, сорок маячить попереду, – каже третій друг, а Василь мовчки киває, погоджується.
– Натомість у мене бонус – тещі немає! Ви все про своїх тещів кажете, намагаєтеся триматися подалі від них. А в мене немає. А взагалі, хлопці збираюся я одружуватися.
Всі повернулися до нього, не вірячи своїм вухам.
– Невже правда? Щось нове, але… віриться важко. Невже знайшлась якась жінка, яка зачарувала? – Сміялися хлопці.
Василь – простий далекобійник, відростив бороду, волосся рідко стриже, і виглядає років на десяток старше за свій вік. У дорозі голитися ніколи, а вдома вже й звик із бородою, тому й не морочиться про свій зовнішній вигляд. Та й не хочеться йому щось кардинально змінювати у зовнішності, тому що борода і відросле волосся анітрохи не заважають його холостяцькому життю.
І раптом, немподівано, Василь на автозаправці побачив її, вона навіть якось уві сні йому наснилася, і він вже приблизно уявляв образ своєї майбутньої дружини. З першого погляду закохався. Хоча раніше не вірив у це, смішно йому було, коли хтось із чоловіків розповідав про таке кохання. Закохався не на жарт, закохався, як хлопчик. І вже дня не може прожити, як не побачить свою Олену.
Олена працює на автозаправці не так давно, тож раніше Василь не бачив її. Вона років на десять його молодша, симпатична, видна така дівчина-краса, так він її називає. Вкотре заїхав на заправку, підійшов сплатити, глянув і пропав. Очі блакитні та променисті. А найцікавіше, що вона також звернула на нього увагу. Це Василь вловив на собі, на душі стало радісно. Добре, що вже вдома він повертався з чергового рейсу.
Увечері того ж дня він під’їхав до автозаправки на своєму коричневому джипі, щоправда, з тріщиною на бампері, але не біда, це дрібниці. Побачивши, коли Олена вийшла з приміщення, ім’я він прочитав ще вранці у неї на бейджику, підійшов ближче:
– Привіт Олена! Можна ближче познайомитися з Вами, моє ім’я Василь, – діставаючи з-за спини квіти, промовив Василь.
– Привіт! Ааа, це Ви ранковий клієнт? – чомусь нітрохи не дивуючись сказала Олена.
– Дуже приємно, а моє ім’я я так розумію, Ви ще вранці прочитали?
Василь кивнув головою:
– Давайте підвезу Вас, скажіть куди, а якщо не поспішайте, то я запрошую до кафе.
Він напружено чекав на відповідь, сподіваючись на краще:
– А поїхали, можна й у кафе, – весело погодилася Олена.
Василь сам не чекав від себе такого повороту подій, він відчував, як за спиною у нього з’явилися крила, він готовий літати, дивувався, виявляється кохання – справа тонка, тут треба дбайливо та акуратно.
А невдовзі вони одружилися, не звично йому, закоренілому холостякові, а з іншого боку, скільки можна одному? От і розписалися. І дуже навіть подобається Василеві бути сімейною людиною. Знає, вдома чекає кохана дружина, поспішає із чергового рейсу додому, зайвий раз не зупиняється у готелі.
Все, звичайно, добре, якби не знайомство з її матір’ю, тобто тепер його тещею. Ганна Іванівна, жінка інтелігентна, суворої вдачі, ввічлива, надто серйозна, і при першій зустрічі навіть якось трохи неприязно повелася. Чи одразу зятя хотіла поставити на місце, коли Василь намагався було пожартувати, чи зять зовсім не сподобався.
Василь думав:
– Зрозуміло, за доньку переживає, напевно, приймає мене за першого зустрічного. Але в нас із Оленою все серйозно, раз і назавжди. А я справжнісінький зять своєї тещі! А вона теща, для мене теж головна людина, але після моєї дружини. Та що теща, як не крути, вона для мене мама.
Василь так і сказав Ганні Іванівні, що вона тепер для нього теж мати. А їй це не сподобалося:
– Це з чого ви взяли, що я ваша мама? – Невдоволено запитала теща, і поїхала до себе додому в інше місто.
Василь не образився, він зовсім не з тих чоловіків, хто ображається на жарти, і навіть на неприємності, адже він хотів, як краще.
З Оленою живуть більше року, і незабаром з’явиться у них малюк. З кожного рейсу мчить додому до коханої дружини. Ось і сьогодні Василь повернувся додому, нарешті вдома.
Олена сумно якось подивилася на чоловіка, він помітив, що вона дивно поводиться, хоче щось сказати:
– Оленко, ну що трапилося, говори прямо?
– Ну Василю, засмучу я тебе, напевно. Днями до нас моя мама збирається приїхати, справи у неї якісь у нас у місті. Декілька днів погостює у нас, – співчутливо й сумно говорила дружина.
– Олено! Слава Богу, а я вже захвилювався. Думав щось серйозне сталося? А мама, ну що ж, доведеться потерпіти.
Олена зітхнула з полегшенням:
– Тобі тільки треба привести себе до ладу. Підстригтися, поголитися. Бо з бородою ти, як старий дід, мама так каже, їй це дуже не подобається.
– Я, старий дід? Але ж тобі подобається?
– Мені так! А мамі – ні. Підстрижися, поголись і футболку нову одягни, коли маму поїдемо зустрічати. Добре?
– Добре! Що не зробиш заради коханої дружини та тещі?
Виконав Василь прохання дружини, поводив руками по голених щоках, короткій стрижці та й заспокоївся. Глянув на себе в дзеркало, і не знав, який цікавий виявляється чоловік! Помолодшав на цілий десяток років, ось що стрижка робить!
Єдине напружувало Василя, то це те, що теща приїжджає саме у його вихідні, коли він повернувся з рейсу, могла б і в той час приїхати, коли його вдома не було. А вони з Оленою збиралися на річку, на рибалку з ночівлею, а ще хотів футбол подивитися, якраз чемпіонат світу починається.
– Ну гаразд, якось переживемо, не назавжди ж теща приїжджає до нас, – важко зітхнувши, вирішив Василь.
Зустріли тещу на вокзалі. Ганна Іванівна мало не спіткнулася, побачивши поряд із вагітною дочкою свого оновленого зятя, такого красеня, що помолодшав. І незрозуміло було, хто найбільше здивувався, чи теща, побачивши помолоділого зятя, чи зять, побачивши тещу з прихильною усмішкою, що не зводила з нього очей. Навіть обидва сподобалися один одному, Олена теж зраділа такій теплій зустрічі.
Василь намагався багато не говорити, чемно вислуховував і не розчаровував тещу. Вечеря вдалася.
Тільки Василеві треба було включити телевізор, починався футбол, і він тихенько побіг з кухні до кімнати. Увімкнув телевізор, приглушив звук, щоб не заважати жінкам розмовляти там, і почав дивитись футбольний матч.
І раптом Василь навіть здригнувся від несподіванки, почувши за спиною голос тещі:
– Зробіть голосніше, Василю! Я також люблю футбол. Люблю дивитися. Ще й баскетбол теж завжди дивлюся.
Здивований Василь додав звуку, Ганна Іванівна виявилася завзятою вболівальницею, вигукувала, як на стадіоні, сварила футболістів, якщо не потрапляли у ворота. Здивувала звичайно теща зятя, треба сказати приємно здивувала. Виявляється, вони з тещею на одній хвилі.
А наступного дня Василь із Оленою збиралися на рибалку з ночівлею, зібрали поїсти-попити, вудки та намет. Теща, побачивши, що вони збираються, запитала:
– Куди це Ви збираєтесь, не на рибалку? Вудки он ще й спінінг взяли. А що я? Я вдома сама сидітиму? Я теж хочу. Ну рибу ловити не вмію, а юшку приготувати на багатті ще й як зможу, пальчики оближете, тільки намету немає для мене.
Василь з Оленою стояли з відкритими ротами і слухали маму, потім зять схаменувся:
– Зараз до сусіда Вітька забіжу, у нього є намет, я миттю.
Завантажились у машину та поїхали. На річці теща розвинула бурхливу діяльність, оперативно розпалила багаття, обладнала стіл, та стільці з пеньочків. Усі разом встановили намети, зібрали дров у запас. А як у неї світилися очі, зять із дочкою дивувалися її перетворенню. Ганні Іванівні шістдесят, але вона виявилася молодою, бешкетною і спритною. А яку юшку зварила теща…
Тут же теща із зятем перейшли на «ти».
Олена не встигала дивуватися:
– Мамо, ну ти даєш, я навіть не знала, що ти така у нас компанейська.
– Ага, своя! – радів Василь, а разом з ним і його теща, така рідна і близька.
– Таак, – промовив Василь, коли сиділи біля багаття. – Не дарма мені хлопці говорили, щоб дізнатися, якою буде твоя дружина у старості, треба подивитися на тещу. Я ось дивлюся на тещу і навіть ні крапельки не заперечую, щоб моя Оленка була згодом схожа на тебе, мамо.
Ганна Іванівна залилася гуркотливим сміхом, обійняла дочку, потім погладила по короткій стрижці зятя: – Як же добре, що ви в мене є!
