Було пізно. Оля, вклавши дітей спати, пішла на кухню. Закип’ятила води в чайнику, налила собі чаю і вмостилася за стіл. Чоловіка Івана все ще не було – в останні тижні він мав багато роботи, доводилося затримуватися. Дружині було шкода його, вона намагалася вберегти чоловіка від домашніх турбот, оточити його турботою і ласкою. У їхній сім’ї заробляв лише він.
Як тільки пара справила весілля, вони домовилися, що чоловік забезпечуватиме сім’ю, а поки він працює, дружина займається господарством та майбутніми дітьми. Так і вийшло. Вони народили трьох дітей, чоловік працював та непогано отримував, а дружина забезпечувала тил. Іван був радий появі кожної дитини і мріяв ще про дітей, але Оля дуже втомилася – всі малюки вимагали уваги, а у ванній її завжди чекала гора пелюшок. Вона вже давно вирішила, що трьох діток вистачить, настав час зупинитися.
Чоловік повернувся пізно вночі, він був трохи «веселий». Коли Оля запитала про це, він відповів, що сильно втомилися з хлопцями та зайшли в кафе, щоб розслабитися.
– Мій бідолашний, – приголубила втомленого чоловіка дружина, – Ходімо вечеряти.
— Та я вже ситий, ми багато чого замовили. Піду спати краще.
Наближалося 8 березня. Оля попросила маму посидіти з дітьми, а сама пішла магазинами. Вона хотіла купити продукти та влаштувати романтичний вечір. Вона залишить дітей у мами, приготує щось смачненьке. Після покупки продуктів і подарунків жінка захотіла купити собі якесь вбрання, нічого святкового у неї не було.
Вона залишила сумки в камері схову і зайшла в один популярний магазин. Вибрала кілька суконь і зайшла до примірної. Почала знімати з себе куртку і раптом почула голос чоловіка. Він долинав із сусідньої кабінки:
– Нетерпеться тебе побачити у цьому комплектику, – говорив Іван.
У відповідь на це пролунав дзвінкий сміх і ніжний жіночий, мабуть, надто солодкий голосок:
— Не так довго терпіти лишилося. Піди краще поки що дружині щось купи.
— Та їй нічого не треба. Має один інтерес – діти. Куплю щось із кухонної техніки, вона любить цілими днями на кухні возитися.
Оля стояла і не могла повірити у почуте. Потім вона почала міряти сукню, але подумала, що вже й купувати не хочеться. Розмова тим часом тривала.
— А раптом дружина спитає, на що ти стільки грошей витратив? – запитала жінка.
— Я їй не звітую про свої витрати. Я їй видаю на господарювання, а скільки в мене є, вона толком і не знає, – засміявся Іван.
Почулися кроки. Примірка закінчилася, і парочка вийшла. Ліза обережно визирнула з-за фіранки і побачила, як чоловік платить гроші за товар. Поруч із ним стояла тоненька гарна блондинка, і рука Івана лежала на її талії.
– Вам погано?
Оля здригнулася. Вона вже довгий час сиділа на пуфі в примірочній кабінці. Видно, на її обличчі все було написано, що продавщиця занепокоїлася. Вона купила всі сукні, що їй сподобалися, і поїхала додому. Там вона відпустила маму, поклала дітей поспати, під час обіду. Потім лягла і почала думати.
Може, вона сама винна? Зовсім запустила себе. Але ж у будь-якому разі це було зрадою. Ніколи б не подумала, що чоловік зраджує. А в якому тоні він про неї говорив? Начебто вона порожнє місце або, ще гірше, хатня робітниця. Навіть подарунок хоче їй відповідний купити – для роботи.
У Олі з’явилася велика спокуса розлучитися. Але цим вона тільки зробить зручно їм. Він піде до коханки, а їй не буде на що ростити дітей, аліменти напевно мізерні. Жінка вирішила поки що мовчати і спостерігати.
Іван і цього дня повернувся пізно, сказавши, що було багато роботи. Оля байдуже подивилася на нього і нічого не відповіла. У неї було відчуття, що вона розмовляє з зовсім іншою людиною, а не зі своїм коханим чоловіком. Її почуття відразу охололи.
Наступного дня склала резюме і розіслала його скрізь, куди можна було. Пішли дні очікування. Кожен ранок в неї починався з перегляду пошти. Багато хто не відповідав, інші відмовляли. Через кілька днів її покликали на співбесіду в одну компанію, в ту, де працював її чоловік. Оля вагалася якийсь час, але потім вирішила сходити туди.
Вона справила гарне враження на керівництво, жінці запропонували добру посаду. Заробітна плата спочатку невелика, але своїх дітей вона прогодує. Окрилена цією пропозицією, Оля летіла додому сповнена щастя. Побачивши її, мама закидала запитаннями.
— У Івана коханка! — з радістю в голосі сказала молода жінка.
Мама вирішила, що дочка якась схвильована, налила їй чай і посадила за стіл, щоб поговорити.
— Люба, що ти таке кажеш? Він заради тебе та дітей до ночі пропадає на роботі, а ти його звинувачуєш казна в чому.
— У жінки однієї він пропадає, — захихотіла Оля, а потім все розповіла матері.
— Ти хочеш розлучатися?
– Звісно. Але спершу мені треба організувати свій день. Мене взяли на добру роботу, графік гнучкий. Дітей треба в сад влаштувати, потім працюватиму цілий день.
— Так, дочко, тобі вирішувати. Я не збираюся тебе відмовляти. Який зрадив одного разу, вдруге зрадить. Роби як знаєш. Розчарована, не чекала, ще й обговорює матір своїх дітей із сторонньою жінкою. Я допоможу тобі з дітьми.
— Мамо, що б я робила без тебе! – Оля міцно обійняла маму.
Напередодні свята Іван знову прийшов додому далеко за північ. Дружина нічого не питала в нього, її обличчя виражало повну байдужість. Він почав говорити, що багато працював, а потім вони пішли з друзями посидіти. Оля зупинила його і сказала йти спати.
Вранці, коли вона годувала дітей, благовірний спробував було вручити їй кухонний комбайн зі словами:
– Подивися подарунок. Хочу хоч трохи допомогти тобі з домашніми клопотами, – заявив чоловік і хотів було поцілувати її, але вона відвернулася.
Оля не стала розпаковувати подарунок, а натомість урочисто оголосила Івану, що в неї теж є для нього подарунок і покликала за собою в коридор. Там на підлозі стояли дві валізи.
– Це твої речі, я з тобою розлучаюся. Тепер тобі не доведеться складати всякі казки про те, як ти з друзями затримався, і, бідолашний, розслабитися хочеш. Так що йди, розслабся, не проси чекати на свою блондиночку.
– Хто тобі сказав? — Чоловік не чекав на такий поворот подій.
— На власні очі бачила, коли ви їй подарунок обирали. Комбайн, до речі, теж можеш їй подарувати. Може, вона полюбить готувати?
Загнаний у кут, Іван почав сердитися:
— Та глянь на себе! Вона вродлива, а в ліжку таке витворяє! Ти навіть не вдягаєшся нормально, запустила себе. І найцікавіше – на мої гроші живеш. Чи ти мої гроші рахуєш і не хочеш, щоб я їх витрачав на когось? Права у тебе такого нема!
– Мої гроші, мої гроші! А яка твоя ціль у житті? Шматком хліба дорікаєш? Ти не мені гроші давав, а на господарство, сам же їв, — Олі вже набридла ця безглузда розмова, і вона випровадила чоловіка за поріг із валізами, — Не здумай повертатися.
Дивно, але цієї ночі вона добре виспалася, а коли вранці прокинулася, вона мала відчуття, що вона заново народилася. Цього ж дня вона подала на розлучення та на аліменти. Через кілька днів у двері задзвонили, потім у квартиру ввалилася свекруха і відразу ж стала сваритися.
– Що ти робиш! Сина мого з квартири витурила, а сама гроші в нього хочеш качати? Він тобі нічого не винен. Забери заяву на аліменти!
– Цікаво. І чому це деякі чоловіки вважають, що платять своїм колишнім дружинам, а не своїм дітям? А може, йому на коханку не вистачатиме? І взагалі це вже не мої проблеми.
— Бач, яка ділова стала! Та ти дня не працювала, як вийшла заміж. На шию сіла. Добре влаштувалася. Не думай, що розбагатієш на аліментах, він скаже начальству, щоб йому в конверті платили, копійки отримуватимеш.
—Ану йдіть звідси! Яка мати, такий і синок. Шкода, що я це тільки зараз зрозуміла, — Оля виштовхнула свекруху за двері.
Свекруха пішла, а Оля полегшено зітхнула. Невдовзі дітям дали місця у садочку, куди вони почали ходити. Оля почала виходити працювати на повний день. Чоловік уже був у курсі, що вони працюють в одній організації. Якось вони зустрілися.
— Доброго дня, — привітався колишній, — давай поговоримо.
— Ти не ображайся, але мені треба працювати, — не дивлячись на нього, відповіла жінка.
— Давай на обід разом сходимо.
– Слово “разом” вже до нас не відноситься, – відповіла Оля.
Вона глянула на нього. Вигляд у Івана був дещо пошарпаним. Коханка його покинула, коли дізналася, що половина його грошей йтиме на утримання дітей.
