Хазяйка квартири прийшла по гроші якраз у той момент, коли молоді чоловік і дружина, які винаймала у неї житло, відчайдушно й натхненно сварилися.
Сварка тривала мабуть вже більше години…
І діло в них, здається, наближалося майже до розлучення!
Побачивши Любов Іванівну, молодята, звичайно ж, замовкли, на що та тільки посміхнулася.
-Чого застигли? Сваріться, сваріться. А я поки що показники лічильників зніму. Ви мене не соромтеся. Я, пам’ятаю, коли з чоловіком побралася, теж часто з ним сварилася. Поки не порозумнішала…
Жінка безтурботно махнула рукою і вирушила на кухню перевіряти лічильники.
Молоді застигли від несподіванки.
Євген, голова молодої сім’ї, надувши щоки, поліз швидше в кишеню, дістав гаманець і почав мовчки відраховувати купюри.
-Сподіваюся, ми платимо за це житло востаннє? – спитав він, дивлячись в очі Насті. – Ти ж остаточно вирішила?
-Так! – рішуче вигукнула дружина. – Досить. Погралися в молоду родину. Я, виходячи за тебе заміж, мріяла зовсім про інше життя.
-І я теж мріяв зовсім про інше… – невдоволено сказав Євген.
Одразу після цієї фрази з кухні з’явилася господиня, і з усмішкою заявила:
-Усі ми, виходячи заміж, мріємо про чарівну казку. Але тут же поринаємо у звичайну буденність. Значить, я так зрозуміла, ви розлучаєтеся?
-Так, Любов Іванівно, ви все правильно зрозуміли, – впевнено сказав молодий чоловік і простягнув хазяйці гроші. – Тому це буде, напевно, остання наша оплата.
-Ну й добре, – безтурботно кивнула Любов Іванівна. – У мене тут якраз одна нова сімейна пара питала, чи скоро звільнилася квартира. Я чомусь сказала, що скоро. Виявляється – як у воду дивилася.
-Нова пара? – усміхнулася Настя. – А у вас, що, у цій квартирі сімейні пари часто змінюються?
-Та ні, голубонько, не часто, – з помітним єхидством відповіла господиня. – Навпаки, у цій квартирі молодята, як правило, довго живуть. Це тільки ви трапились такі.
-Які такі? – підняла брови Настя.
-Такі от, – знизала плечима господиня. – Безглузді. У сімейному значенні слова.
-Це чому це ми безглузді? – одразу обурився Євген.
-Це вас треба запитати – чому? – Любов Іванівна знизала плечима. – Але ж ви дуже не переживайте. Зараз безглуздих багато розвелося. Так що ви собі нову пару швидко знайдете. Мабуть, ти, Настуню, досі мрієш, що чоловік тебе тільки й має носити на руках?
-А що в цій мрії поганого? – нервово відповіла Настя. – Я взагалі-то, для цього й виходила заміж, щоб почуватися жінкою у надійних чоловічих руках.
-Ага… – кивнула господиня. – А тобі доводиться відчувати себе звичайною домогосподаркою. А Євген твій напевно мріяв, що дружина буде його надійною опорою, коли він заробляє на життя?
-А хіба це не правильно, Любов Іванівно? – запитав молодий чоловік.
-Так, правильно, хто ж сперечається. Але тільки опора, опорою стає не одразу, а коли обставини складають.
Ви життя до ладу ще не побачивши, а вже розбігаєтеся. Ну, і які ви після цього? Безглузді ви. Але все одно добре, що ви мене попередили.
-Про що ми вас попередили? – невдоволено спитав Євген.
-А про те, що у вас валізи зібрані.
-У нас вони ще не зібрані! – заперечила Настя. – Ми навіть їх ще з шафи не діставали.
-Ну, це нісенітниця, – сказала хазяйка. – Дістати їх з шафи, а потім і зібрати, півгодини треба. Тож, як тільки зберетеся, дзвоніть, я по ключі зайду. І поселю сюди справжню люблячу пару. Ось у них, зразу видно, в сім’ї зовсім все по-іншому.
-І чим це, цікаво, вони від нас відрізняються? – не витримав і спитав Євген.
-А тим, що свої рожеві окуляри вони одразу після одруження на смітник викинули. А ваші рожеві окуляри досі у вас на носі. Хіба не так?
Руки Насті та Євгена разом потягнулися до носів і там зупинились.
Хазяйка, не попрощавшись, пішла на вихід, а молоді чоловік і дружина мовчки сіли поряд на диван і замислилися.
Нарешті Євген сказав:
-А може, Любов Іванівна має рацію? Може, ми з тобою, Настю, надто поспішаємо?
-Мабуть… – кивнула Настя. – Напевно, нам варто спробувати розпочати все спочатку… Так, Євгенчику?
-Справді? – зрадів Євген, і несміливо поклав свою руку їй на плече. – А рожеві окуляри? Зніматимемо?
-Рожеві окуляри?.. – Настя ще трохи помовчала, потім сумно зітхнула і все-таки притулилась до чоловіка.
