Тридцятип’ятирічний Ігор керує великою фірмою. Його дружина Віра – молодий, вельми симпатичний менеджер, який подає надії, який підкорив серце свого шефа з першого погляду. У нього за спиною – розлучення та пристойна квартира у Києві. У неї – ні житла, ні своєї справи, зате купа часу для роботи, безліч креативних ідей, блиск в очах і чарівність. Тож ніщо не завадило молодим людям покохати одне одного та створити чудову родину. А закріпили шлюб двоє чудових малюків-близнюків: Сашко та Павло.
Здавалося б, ось воно – щастя! Ніяких проблем! Але … щось пішло не так. Почалося все у день народження дружини. То був четвер. Відзначати свято планувалося у суботу, у ресторані, з друзями та родичами.
І все ж таки цього дня з ранку Ігор подарував дружині величезний букет, шубку, про яку вона мріяла і запропонував не йти на роботу. Синів чоловік відвіз до дитячого садка: нехай іменинниця відпочине на повну! Увечері сіли за стіл, замовили шикарну вечерю в ресторані та величезний фруктовий торт для хлопчиків.
– Віра, кохана! – Ігор піднявся сказати тост…
У цей момент пролунав дзвінок у двері.
– Я відкрию, – весело підскочила Віра. – Явно хтось мене привітати прийшов!
Вона вийшла до коридору і довго не поверталася.
Ігор підвівся:
– Сашко, Пашло, хвилинку посидіть, – попросив він хлопчиків, – Зараз ми прийдемо.
У коридорі Ігор побачив збентежену дружину і незнайомого чоловіка, трохи старшого за тридцять років. Незнайомець поводився впевненіше, ніж Віра у власному будинку.
– Здрастуйте, – посміхнувся гість.
– Ігоре, знайомся, – зіщулилася Віра. – Це Максим… Мій знайомий. Ми з ним жили в одному місті.
– Так, якийсь час я був цивільним чоловіком Віри, – усміхнувся хлопець. – Поки ще вона не поїхала у Київ.
– І чого хоче цей громадянський чоловік? – Ігор повернувся до дружини.
– Максим… він приїхав у Київ, у нього нікого немає, і… — Віра настільки ніяково себе почувала, що Ігорові стало її шкода. – Ну і …
– Мені треба десь жити, – безцеремонно зупинив Віру Максим. – А в мене немає нікого. Ось я й приїхав до Віри. Не відмовить вона своєму колишньому.
– А її теперішнього ти не береш до уваги, так? – Розвернувся до хлопця господар будинку.
– А це вже проблеми Віри. Нехай сама зі своїм чоловіком розуміється, – весело пирхнув хлопець. – І взагалі… Я чув, що в Києві люди непривітні, але щоб навіть до хати не пустили… Може, в кімнату запросіть?
Ігор відверто не хотів пускати в будинок цього зухвальця. Але й Вірі у такий день псувати настрій не хотілося. Вона й так почувала себе некомфортно, це було видно. Ігор мовчки повернувся на кухню, потім прийшла Віра зі своїм гостем.
– Ого! Це я вдало зайшов, – самовдоволено потер руки «колишній» і впевнено сів навпроти тарілки Віри.
– Хлопчики, – заметушилася господиня, звертаючись до дітей, яких колишній чоловік навіть не помітив, – Ви поїли? Давайте, я дам вам тарілочки з тортом, і ви підете до себе в кімнату.Хлопчаки, хоч і здивовано дивилися на гостя, але з задоволенням підхопили частування і пішли до себе.
– А ви що, так щодня їсте? – Максим уплітав Вірину вечерю. – Нічого собі шикуєте!
– Просто у мене сьогодні день народження, – усміхнулася Віра, присівши на місце Сашка.
– Та ну! А я забув, уявляєш! Ну, вітаю, – засміявся Максим. – Ну так що? Де мені лягати? Чуєш, Ігор, ти не хвилюйся, я ненадовго. Знайду роботу, почну заробляти, зніму хату. Дорого вони тут у вас стоять?
– Дорого, – відповіла Віра.
– Тоді… Та не проблема. Живуть інші. Ось і я… через місяць – другий з’їду.
Ігор не брав участі у розмові. Він вже набирав номер компанії, яка пропонує подобово квартири.
– Ігоре, що ти робиш? – вже здогадалася Віра.
– Нічого особливого. Алло! Я хотів би винайняти у вас однокімнатну квартиру… Ні, віддаленість від центру значення не має… Так… Так, мене влаштує… Мені треба просто зараз… Добре… Скільки? … Добре.
Під час телефонної розмови Максим напружився. Очевидно, їхати він не планував.
– Все! – підвівся Ігор. – Поїхали! Нам треба на інший кінець міста. Віра, ти з нами?
– Ігоре! Ти винайняв йому квартиру? – Віра застигла. – Але…
– Віра, ти ж не думаєш, що я щодня сидітиму за одним столом з твоїм колишнім співмешканцем? У нас діти, Віра, – м’яко умовляв чоловік.
– А що тут такого? – обурився Максим. – У вас стільки місця! І на що я житиму? Тут, щоб прогодуватись – потрібен ого-го скільки!
– Ось і заробляй. Віра, ти їдеш?
— Тгоре, але… — м’ялася Віра. – Але… що скажуть люди… із нашого міста? Максим приїде додому, всім розповість, як його прийняли. І всі вважатимуть, що я… зазналася, відмовила у допомозі земляку…
– Віра, досі тебе не хвилювало, хто і що скаже. Їдемо? У себе вдома я його не потерплю, – чітко окреслив свою позицію Ігор.
Того дня він Ігор відстояв свою позицію.
Але за два дні Максим з’явився знову. І Віра знову ніяково топталась біля нього.
— Ігоре… там таке сталося…
– Так-так: «таке»! – зупинив її Максим. – Ти мені, де квартиру винайняв? Там же все старе! З труби вода пішла, а я винен залишився! Ну і виставили мене!
– Сюди, навіщо прийшов? – не витримав Ігор.
– А куди йому? – Віра дивилася на чоловіка. – У нього ж нікого немає тут.
– Так! Куди мені?! – Вставив свої п’ять копійок Максим.
– Добре, – сказав Ігор і вийшов.
Він знав – поверхом вище живе самотня Валентина, якій важко без чоловічої ласки, яка буде рада кожному чоловікові. От нехай у неї Максим і поживе.
У Валентині Ігор не помилився: вона з радістю прийняла у себе. Однак ні Максиму, ні Вірі цей варіант не сподобався.
– Ти, прямо не знаєш, як викрутитися, аби я в цій квартирі не жив! – обурено вигукнув у бік Ігора Максим, віддаляючись до сусідки.
– Теж мені, знайшов до кого влаштувати, – бурчала Віра.
– Мені байдуже, хто і що скаже. Але якщо він ще раз до нас заявиться, орендовану квартиру шукатимете разом, – твердо пообіцяв Ігор.
Після цього Ігор із Вірою три дні не розмовляли. Потім начебто все прийшло в норму. Хоча… Після приїзду Максима все вже було не так, як раніше.
І стало ще дивніше, коли одного дня…
Але: по-порядку.
Наприкінці робочого дня Віра зайшла до чоловіка:
– Ну що – додому разом?
– Сонечко, ти ж знаєш, у мене сьогодні спортзал.
– У-у-у, знову цілих три години чекати…
– Це ж лише один раз на тиждень. Не сумуй, – заспокоював Ігор дружину.
– Гаразд, – усміхнулася та, – що тобі приготувати?
– Щось легеньке…
Чоловік поїхав до спортзалу, але на півдорозі передумав. Справді: зараз така складна ситуація з цим Максимом, Віра до нього тягнеться, а він…
Ігор повернувся додому. Щоб хоч якось компенсувати пропущенні заняття, пішов пішки на десятий поверх. І майже дійшов до дверей, коли почув, що з помешкання вийшла Віра і швидко побігла нагору. До Валі? Чи до того, хто живе в неї?
Відчинив Максим.
-Ох, як я втомився жити у цієї жінки! – одразу сказав він, – не чекав від тебе…
– Максиме, ну потерпи трошки, – наче маленького вмовляла Віра. – Влаштуєшся на роботу, а там…
– Що там! Куди я влаштуюся? Нехай твій мене візьме до себе!
– Ну, я з ним поговорю, звісно…
Нагорі повисла пауза. Цілуються? Цього чоловіка витримати просто не міг! Він піднявс на поверх, але ні поцілунку не було.
– Віра, передай своєму колишньому, що я його на роботу не візьму, – Ігор піднявся до них на майданчик.
– Мені потрібні відповідальні люди, – продовжив Ігор, – а не пройдисвіти, які не можуть себе прогодувати.
– Ігоре! – вигукнула дружина.
Знову була сварка. Чоловік сварився, що не потерпить зустрічів з колишнім у нього за спиною, а Віра дорікала чоловікові, що він – несправедливий! Що в бідолашного Максима нікого немає. І не можна так ставитися до людей, треба бути добрішими, уважнішими!
Вона хоч розуміє, що це для нього означає?
А тут ще Валя!
Весь час каже до сусіда, мовляв, ти обіцяв поселити вільного чоловіка, а до нього твоя дружина бігає. Словом, життя Ігора перетворилося змінилося. Ні, він не змирився, він просто чекав. Тому що не міг просто так виставити дружину, без жодних доказів. А нещодавно чоловік ухвалив рішення та почав діяти. Найняв двох детективів: нехай працюють, шукають ці докази. Якщо між Вірою та її колишнім нічого немає, значить, він вирішуватиме проблему: як відвадити жалісливу дружину від цього негідника. А якщо… Тоді… Тоді він із хлопчиками житиме без неї… У надійній, чоловічій компанії.
