Коли дізналася, що вітчим зліг у ліжко, вирішила перевести його до притулку для людей похилого віку. Але лише одна річ змусила мене замислитись

ИНТЕРЕСНАЯ ЖИЗНЬ

Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами. Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали «лежачим» із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови..

Для мене, тринадцятирічної, розлу чення батьків стало причиною важkого стре су. Я любила батька і матір, була впевнена, що вони люблять одне одного. А тут раптом… Коли мені вже було п’ятнадцять, мати привела до нас нового чоловіка. Він був дуже добрий і до мене, і до мого молодшого брата. Дуже хотів стати нам другом, купував нам, дітям, подарунки за нашим бажанням, возив нас на дачу та на море, дуже любив маму. Здружитися з братом йому вдалося. А ось зі мною не вийшло. У мені ще міцно сиділа образа на батька, який нас зра див. Ми виросли. став військовослужбовцем. Служить за контрактом далеко від нас. Мама з вітчимом залишили квартиру мені, самі переїхали до його будинку в селі. Я їх не відвідувала. А до мене приїжджала лише мама. Вітчим посилав із нею гостинці. Я вийшла заміж, народила дочку, але незабаром розій шлася з ним. Коли моїй дівчинці виповнилося п’ять років, не ста ло мами. Через два місяці зліr від уда ру та вітчим. Його привезли до ліkарні, полечивши місяць виписали «лежачим» із рекомендацією домашнього догляду. Ось тоді я і приїхала вперше до нього до села. Їхала з наміром найняти йому доглядальницю. Але коли побачила умови…

Як там жила мати? Це ж дев’ятнадцяте століття. Опалення дров’яне, вода з колодязя, зручності у дворі. Я, міська мешканка, не могла зрозуміти, як можна жити за таких умов. А тим більше доглядати лежачого хво рого. Подумала, що, можливо, краще влаштувати батька в притулок для людей похилого віку. Про це і сказала вітчиму. Він, коли побачив мене, засяяв. Напевно, подумав, що я прийшла забрати його до себе. Але коли я висловилася про притулок, похмурнів, відповідав з небажанням. І ось я стою перед вибором рішення – відправити його до nритулку? Але тоді мене замучить почуття провини. Адже він був такий добрий до мене та брата. Чи забрати до себе? Але вітчим мені абсолютно чужа людина. А в мене маленька дочка, яка вимагає до себе пильної уваги. Я не знаю як мені бути.