Рита залишилася на новорічні свята в гордій самотності. Точніше, не в гордій, а в сумній…
Найкраща подруга Поліна з чоловіком поїхала в Карпати за 5 днів до свята.
Вона доручила Риті, як найвідповідальнішій з усіх її подруг, поливати квіти і годувати її черепашку Жили вони в одному будинку тільки в різних під’їздах.
Рита погодилася. Тоді вона ще не знала, яке випробування приготувала їй доля.
За тиждень до нового року, її хлопець Микола, а для неї Миколка, з яким Рита два роки жила, як їй здавалося душа в душу, за вечерею повідомив несподівану новину – він покохав іншу!
І ця інша вже на четвертому місяці вагітності! Звісно, він як порядний чоловік, просто зобовʼязаний на ній одружитися.
На цьому наполягала вона, її мама і її бабуся. Сам Миколка не став опиратися їхнім бажанням і погодився.
– А як же ж я? – розгублено запитала Рита.
Миколка з апетитом доїв свою вечерю, витер губи серветкою і відповів:
– Ти? А ти не переймайся. Погодься, що я не така вже й велика втрата. Ти ж чудово знаєш, що з наших стосунків давно пішло кохання, залишилося одне лушпиння.
Таке трапляється досить часто. Ти повинна бути вдячною, що я рятую тебе від себе.
Не допоможеш мені зібрати речі? Ні? Ну гаразд, я сам.
І він почав спокійно збирати свої речі…
…Рита проплакала, не виходячи з дому, чотири дні. Потім прийшла ще одна її подруга Світлана, і в процесі бесіди з’ясувалося, що всі ці дні Рита нічого не їла, тільки каву пила.
Світлана й Рита з Миколою планували зустрічати Новий рік в одній компанії.
Ресторан був замовлений наперед. Тепер Микола приведе в їхню компанію свою нову дружину.
Рита в жодному разі не хотіла відзначати свято з батьками. Вони одразу почнуть її шкодувати. Мамі Микола ніколи не подобався…
31-го грудня Рита, як завжди чекала на диво. Чому? Напевно, за звичкою.
Розумом люди добре розуміють, що чудес на світі не буває, але як діти кожен Новий рік загадують бажання і все–таки чекають на диво…
День плавно перейшов у вечір. Нічого не трапилося. Рита згадала, що при розлуці не віддала Миколці приготований для нього подарунок, і тепер у неї був чудовий пухнастий светр із шерсті волошкового кольору.
Вона його купила напередодні його відходу. Між іншим, светр був дорогий.
Рита розпакувала його, приміряла на себе. Занадто великий. Плечі дуже широкі…
– Напевно, і Миколі був би великий, – вирішила Рита і машинально поклала його назад у пакет.
Потім Рита нафарбувала очі, дала собі слово не плакати і вийшла на вулицю.
Вона свято вірила в те, що як Новий рік зустрінеш, так і проведеш. Краще в новорічну ніч прогулятися містом, аніж сидіти вдома на самоті.
До півночі залишалося лише півтори години. Рита сподівалася, що вони пройдуть швидко і вона повернеться додому.
На душі було сумно й самотньо. На вулиці був дощ.
Рита зайшла в продуктовий магазин. Вона запхала руку в кишеню, а там список, який Поліна дала перед від’їздом.
Другим пунктом після квітів, значилося годувати черепашку 2 рази на тиждень.
Рита запереживала не на жарт.
– Оце так! Я зі своїми проблемами про все забула! Поліна мені влаштує, як щось із черепашкою станеться!
Який тут Новий рік?
І Рита побігла до подруги погодувати черепашку.
Вона відкрила двері ключем, який їй лишила подруга, зайшла в коридор і оторопіла!
Скрізь світилося світло, ялинка переливалася гірляндами, а телевізор голосно працював.
З ванної долинали якісь звуки. Рита відкрила двері і руками сплеснула від несподіванки.
У ванній стояв незнайомий чоловік і голився, наспівуючи якусь пісеньку.
Перша думка, яка спала їй на думку, що це хтось заліз у квартиру. Але чого б він став голитися?
– Ви хто? – грізно спитала вона незнайомця.
Чоловік швидко змив піну, повернувся до неї і посміхнувся.
– Ви, – каже. – Не хвилюйтесь і не лякайтеся. Я не страшний. Я двоюрідний брат Поліни, живу і працюю в іншому місті. Приїжджав на нараду. Мав поїхати, але не вийшло. Добре, що я маю ключ від квартири сестри. Ми зідзвонилися. Вона люб’язно дозволила мені пожитит тут.
– Ви черепашку не бачили? – раптом запитала Рита.
– Бачив. І навіть погодував. Вона кудись у той бік пішла, – відповів гість і показав рукою на куток за диваном.
Він одягнув сорочку.
– А тепер давайте знайомитись, я Ігор.
Рита назвала своє ім’я. Він дав їй руку і запропонував:
– А давайте святкувати разом?! До Нового року залишилося лише 10 хвилин.
Рита несподівано схаменулась, вибігла з квартири і побігла вниз сходами. Ігор здивовано вийшов за нею.
– Стійте! Чим я вас налякав? Та куди ж ви?
А Рита прибігла додому, схопила пакунок і побігла назад.
Коли вона влетіла в Полінину квартиру, двері якої так і залишалися відкритими, на годиннику була дванадцята.
Ігор простяг їй келих ігристого, а вона йому пакет.
– Це вам, з Новим роком! – сказала Рита.
Ігор розгорнув пакет. У пакеті лежав пухнастий вовняний светр волошкового кольору. Він приклав його до себе, і… Светр виявився йому якраз! І навіть у плечах.
– Багато в мене було новорічних сюрпризів, але цей найкращий, – була перша фраза Ігоря цього року.
– А в мене є два сюрпризи – розлучення з Миколою та знайомство з Ігорем, – подумала Рита, але вголос нічого не сказала, а тільки посміхнулася.
Наступний Новий рік Рита, Ігор та їхня маленька донька відзначали у нього вдома…