Ой, забула погодувати! Він же в окремому боксі лежить, відмовник цей, щоб його …» Вертка медсестричка смачно вилаялася і побігла в палату, де лежав піврічний хлопчик, перекладений в відділення з будинку малятка, де і підхопив інфекцію.
Так почалося знайомство моєї колеги, дівчинки-волонтера зі зворотною стороною лікарняного життя. Тиха, можна сказати замкнута, вона не звикла ділитися особистими історіями і переживаннями. Але мені пощастило, розговорилися і вона розповіла мені про те, як вирішила стати лікарняною мамою і допомагати нікому не потрібним дітям.
На той момент вона проходила практику в одному з дитячих відділень, де лежали зовсім крихітні дітки – новонароджені і немовлята. Лежали з мамами, оточені любов’ю і турботою. Можна навіть сказати частково гіперопікою. Завжди ситі, чистенькі, заколисані. Пильні молоді матусі як шуліки кружляли над ліжечками і стежили за кожним рухом лікаря або медсестри.
Малюки, з перших днів життя відчували підтримку і опору вже щосили показували характер і більш ніж заклично піднімали крик при будь-якому дискомфорті або коли просто хотілося їсти.
Саме тому про нього й забули. Нікому не потрібний і знесилений малюк намагався ротиком зловити соску на порожній пляшці. Він хотів навіть не їсти, а просто пити. Трималася температура, а також були присутні всі інші ознаки інфекції. Зневоднений, в брудних пелюшках – він не кричав, а просто тихенько попискував. Не було сил кричати і він ніби розумів, що на його заклик ніхто не кинеться на допомогу.
Прибігла медсестра вилаяла ні в чому не винну дитину – возись тут з ним в цьому бруді! А дівчинка-практикантка завмерла біля дверей боксу. Мільйони маленьких голочок вп’ялися в тіло, холодний кахельну підлоги поплив під ногами, стало липко і душно. Від побаченого, почутого, пережитого.
Вона і не стала. Але твердо вирішила весь вільний час поки йде практика проводити в лікарні і допомагати нікому не потрібному хлопчику.
Минали дні, малюк йшов на поправку, до слова сказати багато в чому завдяки догляду і турботі. А на виписку прийшла жінка, у якої як з’ясувалося вже практично готові всі документи на усиновлення. Лікарі не стали чинити перешкод і дали побачитися з хлопчиком.
В результаті історія закінчилася хеппі ендом. Воно й правильно, за свої 6 місяців дитина і так досить настраждалася. Хочеться вірити, що зараз у нього все добре і він росте щасливим хлопчиком.
А дівчинка-практикантка присвятила своє життя лікарняним сиротам. І по сьогоднішній день, кожному маленького підопічному вона віддає себе без залишку. Правда ось своєю сім’єю ще так і не обзавелася …
УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!
