Суботній вечір. Дмитро, розташувавшись на дивані, розпочав перегляд найважливішого футбольного матчу прем’єр-ліги. Дмитро був так зайнятий тим, що відбувається на футбольному полі, що вже не чув жодного стороннього звуку у своїй квартирі.
Дружина Дмитра Тетяна тим часом клопотала на кухні. Коли в ліжечку, розташованому в сусідній кімнаті, заплакала однорічна дитина, то Тетяна гукнула чоловікові:
– Діма, заспокой Андрійка!
Але догукатися до завзятого вболівальника було неможливо, у цей момент він перебував в іншій реальності. І Тетяна, залишивши на плиті сковорідку, кинулась до дитини. Поки вона його заспокоювала, з кухні долинув запах підгорілого.
– Ну от котлети все, – з досадою сказала Тетяна.
І, поклавши дитину в ліжечко, вона знову поспішила на кухню. Але дитина, залишена на самоті, знову заплакала.
– Дмитро, ти хіба не бачиш, що я нічого не встигаю, – підвищивши голос, звернулася повторно Тетяна до чоловіка, – підійти до дитини!
Відповіді від Дмитра не було. А за кілька секунд у квартирі пролунав неочікуваний голос:
– Г-о-о-л.
І дитина від цього вигуку заплакала ще голосніше. Тетяна, так і не встигнувши закінчити роботи на кухні, знову побігла до кімнати. Вона заспокоїла дитину, нагодувала її та вирішила попросити Дмитра прогулятися з Андрійком на вулиці, щоб спокійно завершити всі справи на кухні. Але коли вона звернулася з цим проханням до Дмитра, той заявив:
– Ти що не бачиш, я зайнятий!
І знову пролунав гучний вигук
– Г-о-о-л!
– Ну, все з мене вистачить, – обурилася Тетяна.
Вона зібрала дитину і взяла з собою найнеобхідніші речі.
– Дмитро, я йду від тебе, ти чуєш?
І знову у відповідь лише тиша.
– Насолоджуйся свободою, я у мами поживу, – гукнула на прощання Тетяна.
Дитячий візочок Тетяні допоміг винести на вулицю сусід, який випадково опинився у цей час у під’їзді. За годину Тетяна переступила поріг материнської квартири.
– Мамо, ми з Андрійком у тебе поживемо, – сказала Тетяна.
– Та живіть скільки хочете, – відповіла мама. – А що трапилося щось, не посварилися?
– Мамо, заспокойся, ніхто ні з ким не сварився. Просто я дуже втомилася, а ти ж зараз у відпустці, от я і відпочину в тебе.
Увечері зателефонував Дмитро.
– Тетяно, ти куди пішла? – здивувався раптом чоловік.
– Дімо, я ж тобі пояснила, коли йшла, – єхидно відповіла Тетяна.
– А я нічого не чув.
– Ну так треба було слухати, чи тобі твій футбол важливіший за сім’ю?
– Ось знову почалося, – пробурчав Дмитро і зупинив розмову.
За годину він зателефонував знову.
– Слухай, а ти чому мені не приготувала вечерю? – обурився Дмитро.
– Значить, не встигла, адже ти мені не допомагаєш, – спробувала пояснити чоловіку Тетяна
– Таня, а коли повернешся? – поцікавився Дмитро.
– Я не знаю, – відповіла Тетяна, – може, через місяць, а може, через два.
– А навіщо ти тоді заміж виходила, якщо від своєї матусі поїхати не можеш, – обурився Дмитро.
– Тому і виходила, – підвищила голос Тетяна. – Щоб за тобою доглядати, їду тобі готувати, обпрати тебе, прибрати за тобою! Все життя про це тільки мріяла!
– А ти хочеш, щоб чоловік жіночими справами займався, – не витримав Дмитро. – Цього ти від мене не дочекаєшся. Я краще на розлучення подам, ніж підкаблучником бути.
Втомившись від марної розмови, Тетяна відключила телефон. Цієї хвилини до неї підійшла мати.
– Значить все-таки посварилися, – сказала вона.
– Мамо, я ж не хатня робітниця йому, у мене й так безсонні ночі з дитиною, а від нього ніякої допомоги. Ще й сміється, що на розлучення подасть. Та й нехай котиться на всі чотири боки!
– Таню, заспокойся, сварки у кожній родині бувають. А з маленькою дитиною завжди важко. Чоловік, звичайно, повинен допомагати в таких випадках, але ти все одно не квапся, адже дитині і батько теж потрібен.
За тиждень Дмитро зателефонував знову.
– Таня, я скучив, приїдь, – жалісливим голосом промовив Дмитро.
– Дімо, я тільки в себе почала приходити, і то, завдяки допомозі мами.
– Значить, не повернешся! – підвищив голос Дмитро.
– Повернуся, хоч сьогодні, якщо мені допомагатимеш, я ж не прошу тебе ночами до дитини вставати, але хоча б у вихідні і вечорами ти повинен мені допомагати по господарству.
– Не дочекаєшся! – обурився Дмитро. – Хочеш з мене підкаблучника зробити. Цього ніколи не буде! Я все-таки чоловік, а жіночі справи, це доля жінок!
Пройшов місяць.
Дитина поступово увійшла до режиму. Тепер він спав майже всю ніч. У черговий вихідний Тетяна звернулася до матері:
– Мамо, поїду з Дімою миритися, а потім ми разом із ним за Андрійком приїдемо.
– Давно настав час дочка, – зраділа мати.
Опинившись біля дверей своєї квартири, Тетяна відчинила її ключем, і раптом виявила у коридорі жіночі туфлі. А коли вона зайшла до спальні, то застала там свого чоловіка з молодою жінкою.
Усі слова у цій ситуації були зайвими, і Тетяна, розвернувшись, попрямувала до виходу.
– Таня, стривай! – вигукнув Дмитро. – У мене з нею все несерйозно, мені потрібна тільки ти.
Але цих слів Тетяна не чула. Вона могла пробачити чоловікові все, що завгодно, але не зраду.
