Є люди, яким не подобається осінь. Хмарне небо, часті дощі, вогкий вітер і сіра природа навколо. А ось Дарині дуже подобається, особливо кінець вересня, золота осінь. Дарині п’ятдесят років. Їй навіть не віриться, якщо не вимовляти цифри, вона й не пам’ятає, що п’ятдесят. Чудово почувається, зустрічається з подругами, іноді виїжджають за місто всією компанією до своїх друзів Каті та Іллі. У них будинок майже в лісі, от і проводять весело час. Останні вісім років Дарина живе одна, був у неї коханий чоловік, але після двадцяти років сімейного життя розійшлися. Якось приїхав із роботи і сказав чесно:
-Іду я від тебе, покохав іншу. Сподіваюся розійдемося без сварок, я просто йду.
Для Дарини ця новина була, як грім серед ясного неба, але вона впоралася з собою і вдала, що її анітрохи не здивувала ця новина, чоловік навіть не повірив її реакції. Довго дивився на неї, потім перепитав:
-Даринко, ти що не зрозуміла? Я залишаю тебе, люблю іншу.
-Зрозуміла. Я з першого разу зрозуміла. Іди, я тебе не тримаю. Сварок не буде, йди, – ледве стримуючись, казала вона.
Чоловік зібрав свої необхідні речі і ще раз, не вірячи своїм очам та вухам, повторив:
-Я йду назавжди. А ти навіть не заплачеш?
-Було б по кому плакати, – голос уже починав тремтіти, але двері вчасно зачинилися.
Дарина дала волю сльозам, вона плакала на всю квартиру, добре, що доньки не було вдома. Потім вона сама дивувалася, як вона могла себе стримати в той час.
Потім прийшло усвідомлення самотності, особливо коли дочка вийшла заміж і поїхала з чоловіком на малу батьківщину. Але подруги не дають їй нудьгувати. Запрошують у кафе, в гості, на якісь заходи. Тож Дарина тепер звикла і їй комфортно.
Через два роки після відходу раптом повернувся чоловік, вибачився і запропонував знову створити сім’ю. На що Дарина відповіла відмовою:
-Мені і так добре. І вдруге не хочу входити в одну річку.
-Отак, значить, ти ставишся до мене? – здивовано й невдоволено спитав чоловік.
-Ти для мене ніхто. Пішов і пішов. Для чого прийшов знову?
-Мені не пощастило з тією жінкою, вона інша, – якось нерадісно сказав він.
Життя так влаштоване, коли зустрічаєшся, це одне, а коли сімейне життя, це інше. Причому обидва поняття різко відрізняються одна від одного.
-Одним словом, я повертаюся до тебе, і ми з тобою продовжуємо наше життя, – наполегливо говорив чоловік.
Дарина розсміялася:
-Нас тобою немає. Є я, є ти, і ми є окремо один від одного. Розмова на цьому закінчена, йди.
-Не думав, що ти така зла.
-А в мене вчитель був дуже хороший. Ти забув, як мене поставив перед фактом?
Дарина виставила чоловіка і зачинила за ним двері. Більше він не з’являвся…
Знову було прикро, що колишній чоловік так погано думає про неї, думає з радістю прийме його назад. А ось і ні.
Вона останнім часом зовсім не думає про ніяких чоловіків. Дарина добре виглядає, є чоловіки, які іноді проводжають її поглядами. На роботі колеги-чоловіки намагалися до неї підійти, запросити кудись, але залишаються всі на рівні друзів-колег.
Дарина йде не поспішаючи осіннім парком. З роботи вона спеціально йде через парк, хоча ця дорога довша, але їй поспішати нікуди.
Їй подобається, як шарудить сухе осіннє листя під ногами, стоїть суха осінь, кінець вересня. Вона з легким сумом думає про минуле літо, але осінь теж обожнює, тому що народжена восени, на початку жовтня.
Завтра субота, Катя запрошує друзів до себе на пікнік ловити останні теплі та сухі осінні дні. Дарина вийшла з парку і попрямувала через перехід на інший бік дороги, неподалік її будинок.
Ішла задумавшись, не доходячи до будинку, раптом їй назустріч з-за рогу виїхала машина, добре, що повільно, але Дарина не встигла відскочити. Зупинившись, водій вискочив і почав витирати її світлий плащ на лівому плечі, там виднілася брудна пляма.
-Ну, що ж ви не дивитеся, я навіть посигналив, все добре? – все запитував чоловік.
Дарина була зла і на себе, і на водія. Вона сама винна, добре нічого не сталося.
-Все добре, просто плащ треба прати, – розгублено озвалася вона.
-Але ви пробачте мені, я не хотів, так вийшло.
Дарина уважно дивилася на чоловіка, виявляється є симпатичні чоловіки у віці, вона зловила себе зовсім не на тій думці, яка повинна бути в неї зараз. Чоловік спортивного типу, за п’ятдесят, сивина блищить у волоссі, в окулярах, оправа явно дорога, стильна, підходить йому.
-Ще раз вибачте заради Бога, мене звуть Микола, а вас? Може, підвезу додому?
-А я Дарина. Не хвилюйтеся все обійшлося, я вже вдома, ось мій дім, – розсміявшись, вона вказала на будинок, з-за рогу якого виїхав Микола.
-До побачення, мені час, піду прати плащ, – вона махнула йому рукою і пішла у третій під’їзд.
Микола дивився їй услід, йому хотілося з нею ще поспілкуватись, але не знав, як її затримати. Вона зайшла у під’їзд, а йому стало сумно.
-Але яка ж приємна жінка, спокійна. Інша почала б сварку, а ця навіть не образилася. Чому я її не затримав?
Дарина цілий вечір була під враженням від цієї зустрічі. Постійно думала про це і навіть зателефонувала Каті, розповіла про свою пригоду. А Катя спитала:
-Даринко, чи не закохалася ти в того чоловіка, який таке зробив?
-Ну, він нічого не зробив, я сама винна, задумалася, – раптом заступилася вона за Миколу.
А Микола теж ні, та й згадає той випадок біля її будинку. Закарбувалися в пам’яті її очі.
Жив він один у батьківській квартирі, нещодавно поховав батька, а матері нема давно.
Він приїхав із Києва у рідне місто, у нього відпустка. Спеціально взяв відпустку, щоб після поминок розібратися у квартирі.
Там у Києві він працює лікарем, дружина пішла до його друга бізнесмена, і живе він ось уже півтора роки сам.
А завтра поїде до однокласника в гості, він запросив його до себе за місто, випадково зустрілись у супермаркеті.
У суботу Дарина прокинулася рано, але не поспішала вставати, ніжилася, все ж таки вихідний. Потім випивши кави, зателефонувала подрузі і домовившись про зустріч, поїхала в магазин, купити щось солодке, незручно з порожніми руками їхати до Каті.
З подругою зустрілися в магазині, трохи побалакали, взяли таксі і поїхали в гості.
Ілля вже порався біля мангала, Катя мила фрукти на веранді, де вже майже був накритий стіл. Сидіти вирішили на веранді, вона у них вільна, містка, та й теплий осінній день був для посиденьок на свіжому повітрі.
Зібралися вісім людей.
-Так, всіх прошу до столу! Шашлик готовий! – оголосив Ілля.
Всі разом загомоніли, посідали за стіл. Раптом в Іллі задзвонив телефон.
-Привіт! Давай під’їжджай, відкриваю ворота, – сказав він комусь у слухавку.
Він відкрив ворота і на подвірʼя заїхав дорогий джип.
-Це однокласник Іллі, – сказала Катя. – Він приїхав тиждень тому на поминки батька, от випадково й зустрілися.
З машини вийшов якийсь чоловік. Дарина придивилась до нього і ахнула.
-Даринко, що з тобою? Ти почервоніла? – захвилювалася Катя.
-Так це ж він! Це той чоловік, який їхав на машині. Я тобі вчора розповідала! – сказала Дарина.
Ілля обійнявшись з Миколою уже заходили на веранду, господар будинку сказав:
-Друзі мої, знайомтеся, це Микола, мій однокласник і колишній сусід. Нині живе у Києві, давно не бачились.
Микола нахилив голову, вітаючись одночасно з усіма, і раптом остовпів, побачивши Дарину.
-Нічого собі, сюрприз. А я вчора весь вечір думав, де ще зустріну вас. Виявляється, далеко не треба ходити.
Ілля нічого не розумів, де вони встигли познайомитись, а Микола розповів усім вчорашню історію. Потім усі дружно сміялися, а Катя промовила:
-Не інакше це доля. Воістину, не знаєш, де на тебе чекає твоя доля.
Всі радісно заплескали в долоні, а Микола підсів до Дарини.
-Ну, тепер я вас не втрачу. А то вчора розгубився, – м’яко сказав він їй на вушко.
Микола із Дариною живуть у великому заміському будинку, неподалік своїх друзів. У Києві він продав квартиру, тут батьківську, і купив великий гарний будинок.
Микола працює в міській лікарні, а Дарина скоро піде на пенсію, займатиметься своїм будинком, вона любить квіти, і мріє, що їхній двір буде дуже гарний.
Дарина вкотре переконується, що осінь її щаслива пора року, по-перше, народилася восени, а по-друге, осінь на щастя не перешкода, адже вона зустріла свого коханого чоловіка Миколку…
