Ганна Юріївна сіла на лавку. Важкі сумки стояли поруч. Доньці привезла гостинців зі свого городу. А як же по іншому? Що вони тут у місті їдять? Дочка не готує, купує заморожене або напівфабрикати. Вона зітхнула. Гаряче. Півдня у дорозі, сумки втомили руки. Ніхто її не зустрів, та вона й не чекала. Напередодні зателефонувала Оксані, сказала, що приїде, давно не бачились.
– Мамо, ну навіщо ти знову нам стільки привезла? Ми це не їмо, ти ж знаєш, – сказала Оксана, побачивши на порозі маму з сумками у руках.
– Ти за всіх не говори, – відповіла Ганна Юрівна.
Ганна Юріївна знала, що чоловік доньки Славко, залюбки, навертає запаси тещі з апетитом, та й онука Сітланка теж любить варення з малини від бабусі.
– Це для онуки гостинці, а Славку сало копчене, закрутки різні.
Оксана підняла сумку і ахнула, дуже важкі. Вона зітхнула, переводячи погляд із сумок на матір. Краще не приїжджала б, у них і так тісно, та й куди все це ставити?
А мати дивилася на неї з любов’ю. Як вона хотіла доньку! Першим народився хлопчик, а потім і Оксана, найбажаніша. Син поїхав далеко, до нього не приїдеш, та Ганні Юріївні і не хочеться. А донька тут, поряд, всього півдня в дорозі електричкою та автобусом, потім ще містом добиратися.
Оксана народила дитину, щойно закінчила школу. Усі в селі знали, хто батько цієї дитини. Приїжджий спеціаліст, одружений, але без дітей. Його дружина вмовила Ганну Юріївну віддати їм хлопчика. Так і зробили. Сама Оксана поїхала у місто вийшла заміж, народила доньку.
Ганна Юріївна часто згадувала того малюка. Як же не хотілося його віддавати! Вилита копія діда, чоловіка Ганни. Дід тоді дуже на онука хотів подивитися, спадкоємця. А нема спадкоємця, у всіх дівчатка народилися. Дід у селі сидить, нікуди не їздить.
З кімнати визирнула кучерява дівчинка, онука. Ганна Юріївна обійняла її і заплакала. Рідненька моя. Дівчинка почала вивертатися з рук бабусі.
– Бабусю, ну що таке.
– Підросла, дитино моя, – милувалася бабуся онукою. – А я тобі шапочку зв’язала і шкарпетки, – вона потяглася до сумки, але онука швидко пішла.
Сіли за стіл.
– У нас тільки овочі сьогодні, тобі макарони можу зварити.
З дороги апетит розігрався, але Ганна Юріївна завжди соромилася у гостях у дочки.
– Зараз свої гостинці дістану, накриємо на стіл, посидимо як слід.
Вона не помітила, як Оксана скривилася. Ганна Юріївна з’їла овочевий суп. Він був навіть без сметани. Взяла більше хліба, але їсти все одно хотілося. Більше на столі нічого не було. Її сумки так і стояли не розкриті.
Може, у них з грошима погано, подумала вона. Оксана пішла у ванну, а Ганна Юріївна дістала сало, швидко вкраяла шматок, поклала на хліб, зверху кільця цибулі і квапливо, крадькома, з’їла. Подивилася на всі боки. Минулого разу, рік тому, меблі на кухні начебто інші були і холодильник, здається, новий.
Постелили їй у кімнаті онуки. Славко прийшов пізно, Ганну Юріївну не запросили, сама вийти вона не наважилася. Світлана начепила навушники і захоплено дивилася у планшет. Ганна Юріївна відчула себе зайвою. Минулого її приїзду було так само.
Оксана з ранку, підхопивши Світлану, побігла на роботу, за нею Славко. Ганна Юріївна не виходила, щоб їм не заважати. Коли всі пішли, вона зробила собі яєчню і снідала на самоті. На столі залишилася гора посуду. Ганна Юріївна із задоволенням все перемила, а потім розпочала прибирання у всій квартирі. Так і минув день.
– Мамо, я тобі квиток купила зворотний, завтра вранці електричка. Щоб у черзі тобі не стояти. Ти наче сама сказала, що завтра їдеш, – Оксана байдуже дивилася на матір.
– Я ж тільки приїхала, – здивувалася жінка. – Хоча ти, напевно, маєш рацію. І так хата маленька, ще й я тут вам заважаю.
Діду вона сказала, що тиждень у дочки погостює. Оксана одразу повеселішала. А потім Ганна Юріївна почула, як Світланка розповідала матері, що бабуся вночі поверталася та зітхала, заважала їй спати.
– Завтра бабуся поїде, почекай трохи, – казала Оксана.
Пакунки та банки, які Ганна Юріївна вийняла їх своєї сумки та поставила в куток кухні, так там і стояли. Шкарпетки та шапочку вона дбайливо поклала внучці на ліжко.
– Бабуся, таке не носять, – видала Світлана і демонстративно закинула їх у шафу.
Стало якось важко, Ганна Юріївна притулилася до стіни. Сльози самі потекли з очей. Вночі не спалося, але вона переживала навіть поворухнутися, щоб онуку не розбудити. Зранку Славко відвіз її на вокзал. Оксана навіть не вийшла.
Він передав їй сумку та швидко поїхав. У сумці лежало сало в пакеті та пара банок. Декілька банок залишила собі, чомусь з радістю подумала Ганна Юріївна. Потрібна вона їм таки!
– Ганна повернулася, я тут засумував без тебе. Яка ти в мене красуня, відпочила, напевно? – радісно метушився навколо неї чоловік.
– Син дзвонив, їдуть вони всією сім’єю до нас, може, все літо проведуть тут.
Радість яка! Ганна Юріївна вперше за ці дні посміхнулася, хоч комусь вони ще потрібні.
