Коли тобі хтось розповідає про те, що чоловік, після стільки років спільного життя раптом закохався в молоденьку і покинувши сім’ю, пішов з дому, ти просто вислуховуєш, співчутливо киваючи, підтакуєш, що так, він негідник такий, невдячний. А про себе думаєш – слава Богу, мій не такий, мій ніколи б так не вчинив. Але якщо раптом це торкнеться тебе особисто, то не віриться до останнього, що це сталося з тобою.
Так сталося і в Ірини. Вони з чоловіком, Віктором, прожили разом двадцять три роки, виховали двох чудових дітей, старшого сина Андрія та доньку Оленку. Їхня дівчинка закінчила цього року школу і вступила, розумничка, на бюджет до інституту. Син відслужив, сам пішов, а зараз працює та навчається заочно.
Ірина завжди була впевнена у своєму чоловіка, у тому, що у них міцна родина і про жодні зради і мови не могло бути. Але як кажуть, не зарікайся, у житті всяке може статися, навіть те, про що зовсім не думаєш. Задзвонив телефон, Ірина взяла слухавку і почула жіночий голос, який почав розповідати якусь нісенітницю, нібито у Віктора давно є молода коханка, що він часто у неї буває і навіть назвала адресу.
– Ви хто така, що дозволяєте собі лізти в сім’ї. Мій чоловік ніколи, чуєте, ніколи не зраджував мене.
– Ніколи не говори ніколи, спочатку перевір інформацію, потім дякую скажеш.
І вимкнулася. Ірина обурено почала передзвонювати, але номер був недоступний.
– Як вона посміла наводити наклеп на мого чоловіка, і хто вона взагалі така?
Вона, звісно, обурювалася, не вірила, але сумніви закралися глибоко у душі. Ірина дедалі більше замислювалася над цією інформацією, зіставляла факти, згадувала, як часто, особливо останнім часом, він почав затримуватися на роботі.
Та й у подружньому ліжку він став трохи іншим, якщо раніше він був наполегливим, то останнім часом часто засинав раніше за неї. Ірина замислилася конкретно і зрозуміла, що тепер спокійно не зможе жити, доки все не дізнається. Ближче до вечора зателефонував Віктор і сказав, що затримається на роботі.
– І як надовго?
– Я думаю, що години на дві-три точно.
– Добре, милий.
Ірина почала швидко одягатись, потім зняла куртку, сіла на стілець і розплакалася. Їй стала неприємна вся ця витівка, але й зупинитися вона вже не могла. Знову одяглась і раптом почула, як повертається ключ у замку, відчиняються двері, вона думала, що це чоловік та її місія викриття не здійсниться. Але це прийшла дочка.
– Мамо, що з тобою, на тобі обличчя нема, щось трапилося?
– Так, невеликі неприємності на роботі, я зараз туди з’їжджу і повернуся.
Дочка знизала плечима і пішла до своєї кімнати, а Ірина, рішуче відчинивши двері, зробила крок за поріг з думкою – треба все перевірити, щоб усі сумніви розвіяти. Прийшла за вказаною адресою, ось цей будинок у Ірини стало важко на душі, вона знову зупинилася біля під’їзду, тут підійшла жінка і запитала:
– Ви заходите чи так і далі прохід загороджуватимете?
– Так, вибачте, заходжу.
Двері відчинилися після її першого нетривалого дзвінка. У коридорі стояв Віктор у одних домашніх шортах. На його обличчі змінювалися маски: здивування, сором, потім він почервонів.
– Любий, хто там? – почулися вигуки з квартири.
Він хрипким голосом відповів:
– Помилилися дверима.
А їй прошепотів:
– Що ти тут робиш? Слідкувала за мною, вже до цього опустилася? Іди додому, а на мене не чекай, тепер не чекай, я до тебе не повернуся.
Обуренню Ірини не було межі.
– Як це низько з твого боку, Вікторе. А ти, справді, краще не приходь, зовсім.
І тут у коридор вийшла його пасія, Ірина спочатку запереживала, а потім почала гучно сміятися. За спиною горе-коханця стояла подруга сина, Віра, з якою він розлучився перед службою через її зраду.
– У сина, отже, підібрав даму серця. Ось Андрій зрадіє, коли дізнається, хто його суперник. Так, ти – негідник і подвійний зрадник.
– Все, годі, йди.
І він зачинив двері. Ірина постояла пару хвилин, приходячи до тями, потім потрясла головою, ніби скидаючи непотрібні думки і пішла додому. Всю дорогу вони ніяк не могли вкласти в голові всю цю історію. Всі її переживання відійшли на другий план, вона більше думала про те, як міг рідний батько відвести у рідного сина дівчину.
Вона, почала згадувати, коли Андрій привів Віру до них в будинок, Віктор якось несподівано став метушливим, щось їй пропонував: то чай, то кава. Ірина тоді подумала, як батько за сина переживає, щоб дівчина хороша попалася. А він виявляється залицявся. Негідник.
З іншого боку і добре, що так у сина трапилося, якби він вже одружений з нею був і вона зрадила, Андрій ще важче переніс би зраду, як вона зараз.
Ірина присіла на лавочку біля чужого будинку, бо ноги її не тримали. І вона розплакалася, гірко-гірко, але тихо, просто сльози котилися і котилися з її очей.
– Дитино, що з тобою, тобі погано?
Почула Ірина м’який жіночий голос, і хтось сів поруч. Вона озирнулася і зустрілася поглядом з добрими очима літньої, незнайомої жінки. І тут її накрило, вона розплакалася навзрид, опустивши голову на плече жінки. А та гладила її по голові та заспокоювала:
– Нічого, дитинко, все в тебе налагодиться, мабуть те, що в тебе трапилося, для чогось було потрібне. Господь так просто нічого не робить, тільки для покращення твого життя. Ти, мабуть, у рутині жила, тільки для чоловіка старалася, а про себе забула зовсім. Тепер усе зміниться, і ти змінишся.
Ірині від її спокійного голосу стало легше, і вона прислухалася до її слів, думаючи про себе, що жінка має рацію, вона про себе забула, не доглядає за собою, очі навіть перестала фарбувати, набрала зайвого, вважаючи, що чоловік її і так любить, але ж їй лише сорок два роки. Вона підвела голову з її плеча.
– Вибачте, що плакала тут.
– Нічого страшного, виплакалася і тобі стало легше, і вся твоя проблема в іншому світі тепер бачиться. Звичайно, тобі зараз дуже важко, стільки років разом і така зрада і тебе, і сина. Не знаю, як ти з ним вчиниш, бо через кілька місяців він захоче повернутися до сім’ї. Отоді добре подумай — захочеш бути доброю чи щасливою?
Якщо пошкодуєш і приймеш, все одно камінь за пазухою носити до кінця днів будеш на нього, і ніякої довіри, син від нього відвернеться, а значить, і від тебе. Ну а якщо захочеш бути щасливою, то зустрінеш через пару років свою долю, адже ти ще молода жінка. І діти тебе підтримають.
– Скажіть, а звідки ви знаєте?
– Та ось, гладила тебе по голові і долю твою читала. Іди, дитино, з Богом і будь щаслива.
Ірина подякувала добрій жінці і пішла тротуаром у бік свого будинку, а коли озирнулася, на лавці вже нікого не було. Увечері вона зібрала дітей і розповіла їм усе, по-перше, бо вони дорослі, по-друге, щоб вони, як вона, від чужих людей плітки не слухали. Син, звичайно, був здивований, хоча сказав, що йому друг натякав, що він знає того, хто з Вірою. І вони на сімейній раді вирішили батька не прощати, надто велика була його провина перед ними.
Ірина почала стежити за собою, змінила зачіску, пішла навіть у спортзал, і сама побачила, як вона почала змінюватись і на роботі компліментів наслухалася. «Тітка у домашньому халаті» поступово витіснялася, а з’являлася приваблива молода жінка. Коли через п’ять місяців Віктор із повинною головою намалювався на порозі, він був дуже здивований її виглядом і навіть сказав, що вона чудово виглядає.
Ірина навіть у будинок його не впустила, на порозі спитала, навіщо він прийшов, у суді скоро зустрінуться. І тут він почав просити прощення, і просити щоб вона не розлучалася з ним.
– Встань, не соромся. Твої вибачення нікому не потрібні, діти тебе бачити не хочуть, а я тим паче. Прощай.
І вона зачинила перед його носом двері. Назавжди. А через рік познайомилася із чудовим чоловіком. Олег був старший за неї на вісім років, вдівець. Він довго залицявся до Ірини, все пропонуючи їй стати його дружиною, і зрештою жінка здалася під його натиском і сина Андрія, який був на його боці. І вона справді знову стала щасливою та коханою.
