Олена зіщулилася і зробила крок у темряву. Було пізно. Олена тільки перестала клопотати по дому, як раптом пролунав телефонний дзвінок. До речі, їй часто так дзвонили, особливо, якщо комусь була потрібна допомога. Ось і зараз, у телефоні звучав зляканий голос сусідки:
– Добрий вечір, Оленко. Чи не могла б ти зайти до нас? Тато щось погано почувається.
– Добре, я зараз зайду.
Олена колись навчалася у медичному коледжі, і навіть закінчила його з відзнакою, але так і не працювала за фахом.
Вона рано вийшла заміж, народила чарівного малюка, і через кілька років влаштувалася в невелику фірму економісткою.
Медицина так і залишилася її улюбленим хобі. Вона часто бігала по сусідах: робила всім процедури. Їй дзвонили з ранку до вечора, і нікому вона не відмовляла у допомозі.
Надворі було темно, накрапав дощ. Олена накинула на плечі шаль і поспішила до сусідки.
Будинок сусідки був за двісті метрів від будинку Олени. Тьмяно світив вуличний ліхтар, десь далеко гавкав собака. Оленка швидко дійшла до потрібного будинку і постукала. Двері відчинили.
– Оленко, як добре, що ти так швидко прийшла. Я вже кілька разів набираю номер швидкої, але я так і не змогла дочекатися. А у тата тиск знову.
Олена, поміривши тиск, і переконавшись, що він у Григорія Івановича справді високий, зі швидкістю професіоналки зробила процедуру.
Хвилин через 5 йому вже полегшало, а ще через кілька хвилин приїхала швидка.
Поверталася Олена вже спокійно, не поспішаючи. Вона йшла і розмірковувала про своє нелегке життя.
Вже п’ять років, як вона стала вдовою, але так більше й не вийшла заміж. Виховувала свою єдину дитину в строгості, проте намагалася дати їй все найкраще.
Її зарплати ледь вистачало на найнеобхідніше: на їжу, комунальні послуги та одяг для дитини. Для себе вона давно вже нічого не купувала. Не могла собі цього дозволити. Такі підробітки були дуже доречними. На ці гроші Олена часто купувала синові «смаколики». Тому вона ніколи не відмовлялася від додаткового заробітку.
Її улюбленою розвагою було вибирати гарне вбрання в інтернет–магазинах і уявляти, як воно виглядатиме на ній.
Ось і зараз, зайшовши додому, і, переконавшись, що всі сплять, Олена зробила собі чай і сіла у затишне крісло з планшетом. Вона вибирала вбрання та посміхалася. Вона мріяла, як купує нові речі, повністю оновлюючи свій гардероб.
Голос сина вивів її з мрійливого стану:
– Мамо, ходімо спати. Я не хочу спати сам.
– Добре, маленький, лягай у ліжечко. Я зараз підійду.
Трохи постоявши біля вікна і подумавши про своє нелегке життя, Олена лягла із сином і заснула.
Рано–вранці поспішно поснідавши, Олена побігла на роботу.
Наближався новий рік, зарплату знову затримували, і вона навіть не знала, чи зможе дозволити цього року святковий стіл.
У борг брати не хотілося, у неї вже був кредит, який вона і так важко оплачувала. Тож становище було безрадісним. Від сумних думок її відвернула коліжанка.
– Олено, шеф усіх викликає до себе.
Олена поспішила до начальника, попутно розмірковуючи, які ще випробування приготувало для неї життя.
У голові промайнули думки від скорочення і до преміювання на честь нового року.
Проте начальник запропонував усім скористатися кредитними картками, на дуже хороших умовах, які пропонував банк його близького друга.
Як не дивно, всі погодилися. Олена оформила кредитку і помітно повеселішала.
Тепер вона зможе накрити новорічний стіл та купити подарунок синові.
Поверталася додому Олена у піднесеному настрої. У повітрі стояв запах снігу, хвої та мандаринів.
Люди поспішали додому завантажені ялинками та новорічними прикрасами.
Олена зручно вмостилася на кріслі в електричці й замислилась.
Раптом поруч із нею сів гарний молодий чоловік. На ньому був дорогий костюм, а приємний парфум говорив про його високий статус.
– Привіт, красуне! – несподівано сказав незнайомець. – З прийдешніми святами тебе!
Олена здивовано підвела очі на незнайомця і посміхнулася.
– Спасибі, взаємно… – пробурмотіла вона.
Всю дорогу вони їхали мовчки…
Олена вийшла з електрички, підійшла до свого будинку й оторопіла від несподіванки!
В будинку на неї чекав несподіваний сюрприз.
У них були гості… У вітальні сидів літній чоловік 70–80 років, худий і брудний, але з напрочуд добрими очима.
Привітавшись із незнайомцем, Олена запитально подивилася на нього. Як з’ясувалося пізніше, старий просив їжі у перехожих, а її син покликав його додому, пообіцявши, що мати допоможе йому.
– Не зрозумійте мене неправильно, дорогенька. Я не поганець якийсь. Просто так склалося моє життя.
Олена усміхнулася, хоч була й зла на сина за його самодіяльність.
Однак вона розуміла, що він дуже схожий на неї характером і так само як і вона не може пройти повз людину, яка потрапила в біду.
Швидко приготувавши вечерю і нагодувавши старого, вона відправила його митися у ванну, давши замість його брудного лахміття чисті добротні речі її покійного чоловіка.
Поки старий мився, вона зробила пару дзвінків і домовилася влаштувати його в будинок для літніх людей. Через годину приїхало таксі, і Олена повезла старого у притулок.
Будинок для людей похилого віку був на самій околиці міста. Великий триповерховий будинок, з садом і басейном раніше належав якомусь бізнесменові. На вигляд будинок для людей похилого віку нагадував багатий особняк.
Вона швидко оформила старого в притулок і з почуттям виконаного обов’язку попрямувала до таксі, яке чекало на вулиці.
– Зачекайте, дорогенька!
Це окрикнув її старий. Олена зупинилася, а старий підійшов до неї ближче і простяг їй маленьку коробочку. У коробочці лежав срібний перстень із бурштином.
– Візьміть його, люба, на знак подяки. Цей перстень ще моєї бабці, а вона була сильна і мудра жінка. Його ми передаємо по жіночій лінії, а я так і не одружився, і крім мене в роду у нас нікого не залишилося…
Олена посміхнулася, не знаючи як вчинити. Їй було шкода літнього чоловіка, але й брати те, що їй не належить, не хотілося. Проте старий продовжував.
– Моя бабуся завжди говорила, що власник цього персня буде позбавлений проблем і здобуде сімейне щастя, а вам дорогенька, його якраз і не вистачає. Попросіть перстень виконати ваші бажання, і головне, вірте, що все задумане здійсниться.
Олена подякувала старому і поспішила додому. Вдома до пізнього вечора вона клопотала по господарству і лягла спати далеко за північ. Вранці, згадавши про перстень, Олена одягла його на палець. Він сів на палець ідеально, немов це був її розмір. Від нього віяло теплом, настрій помітно покращувався з кожною хвилиною.
Олена зробила собі каву та сіла складати список необхідних покупок. Вона писала, викреслювала і знову щось вписувала.
Наближалися новорічні свята. Потрібно було багато встигнути: купити ялинку та новорічні прикраси, вибрати подарунки, скласти меню та вибрати новорічне вбрання.
В інтернет–магазині Олена обрала чорну маленьку оксамитову сукню та замшеві туфлі на високому підборі.
Сплативши замовлення кредитною карткою, вона посміхнулася, уявивши, як виглядатиме на святі. Адже вона давно собі нічого не купувала. А Новий Рік – свято, коли всі бажання мають виконуватися.
Гучно увімкнувши музику та підспівуючи, Олена почала прибирати в будинку.
Задоволена результатом, вона поспішила на ялинковий базар. На новорічному ярмарку Олена зустріла своїх однокурсниць та ще пару подруг, які навперебій пропонували зустріти новий рік разом.
Однак, вона вже знала, що цей новий рік вона зустріне якось по особливому і тому чемно відмовлялася від запрошень.
Вибравши ялинку та прикраси, Олена поспішила додому.
В електричці вона зловила на собі знайомий погляд. То був він, той незнайомець.
Посміхнувшись один одному, вони мовчки їхали, доки Олена не вийшла на своїй станції. Удома вбравши ялинку і прикрасивши будинок, Олена задумалася про своє життя.
Вона ніколи не прагнула щось змінити у своєму житті, але зараз їй до болю стало шкода себе. Вона захотіла, щоб її життя раптом стало іншим, без вічних проблем, боргів і кредитів, а найголовніше вона хотіла кохати і бути коханою…
…Тиждень пролетів непомітно. Олена вже склала меню, замовлене вбрання вже було доставлене.
Залишилось лише купити подарунки та продукти для новорічного столу.
Відчуття чогось прекрасного не залишало її. Прокинувшись рано–вранці, Олена підбігла до вікна. За вікном великими пластівцями падав пухнастий сніг.
У передчутті дива вона ретельно вклала волосся і зробила ніжний макіяж, одягнувши улюблені джинси та білий светр, Олена прискіпливо оглянула себе.
Вона була гарна, але все одно чогось не вистачало. Олена згадала про срібний перстень та слова старого. Одягнувши перстень на палець, Олена прошепотіла:
– Перстень, любий мій, допоможи мені!
Вона подумки просила його, щоб він допоміг їй вирішити її проблеми, а головне – вона хотіла теплого сімейного щастя.
Через деякий час Олена пішла по–магазинах і настрій був уже не таким святковим.
Борг по кредитній карті зростав, а зарплату ще не дали. А вона мріяла тільки про одне, щоб раз і назавжди розплатитися з боргами, знайти високооплачувану роботу, зробити вдома ремонт і нарешті поїхати кудись відпочити.
Раптом вона зупинилася, і задумалася, адже є люди, яким гірше, аніж їй у багато разів.
Вона згадала про старого, про всіх мешканців будинку для літніх людей і вирішила зробити їм новорічний сюрприз.
Тим більше, там працювала її однокласниця. І вже через хвилину Олена дзвонила їй.
– Здрастуй, люба. Як справи? Мені потрібна інформація про кількість людей у вашому будинку для стареньких.
– Вирішила стати чарівницею на Новий Рік? Ну що ж приїжджай, будемо чекати на тебе! – засміялась та.
Не дивлячись на те, що вона сама мала дуже обмежені кошти, Олена купила милі подарунки всім мешканцям будинку для літніх людей.
А їх там було людей 30, не менше. Теплі шалі бабусям, шарфики дідусям, а найголовніше велику коробку мандаринів, без яких свято – не свято.
На виході Олена, навіщось купила лотерейний квиток і поспішила додому. Вдома склавши продукти в холодильник і взявши сина, Олена зібралася до стареньких.
У притулку було галасливо, звучала класична музика. Бабусі та дідусі як маленькі діти сиділи і чекали, коли їх поведуть в зали, де на них чекає святковий концерт із подарунками.
Олена привітала всіх із Новим Роком, подарувала всім подарунки та роздала мандарини. Очі стареньких заблищали від радості.
Олена збиралася додому, проте бабусі та дідусі так її просили, що їй нічого не залишалося як погодитись і вирушити разом з ними у залу.
Там вже було накрито столи, звучала музика. Усі чекали на спонсора, який щороку влаштовує новорічні свята у цьому притулку.
І тут раптом у залу зайшов він! Їхні погляди зустрілися. Їм більше не потрібні були слова. І так було все зрозуміло.
Недаремно вони зустрічалися в електричці… Дивно, звісно, що він там робив, ну, та гаразд…
Дві самотні душі знайшли одна одну. Він підійшов до неї, взяв її за руку і повів у центр зали. Вони танцювали, повільно кружляючи у вальсі.
Вони танцювали, а Олена думала, щоб цей танець не закінчувався ніколи…
…31 грудня. Олена з самого ранку крутилась на кухні, готувала частування на новорічний стіл.
А ось і новорічний розіграш лотерейних білетів!
Олена посміхнулася – ось би зірвати джек–пот, можна було б вмить погасити всі борги, зробити вдома ремонт, купити нові меблі та багато чого ще…
Вона не повірила своїм очам! На екрані телевізора висвітлювалися цифри її лотерейного квитка!
Олена знову і знову переводила погляд на свій квиток і на телевізор поки що не усвідомила, що вона виграла.
–Виграла! Зірвала джек–пот!
У двері подзвонили. Олена поспішила відчинити. На порозі стояв він, чоловік, на якого вона так чекала…
…Бажання завжди здійснюються, якщо дуже захотіти і якщо в них дуже вірити.
Син дивиться новорічні казки, ялинка блискає різнокольоровими вогниками, дрова потріскують у каміні, за вікном іде сніг, а на телефон прийшло довгоочікуване повідомлення:
«На ваш рахунок зараховані кошти…»
На душі так добре й спокійно… І тепер так буде завжди…