Маленьке карпатське село, поруч з дрімучим лісом, якому кінця краю не видно.
І жив в цьому селі маленький п’ятирічний хлопчик Коля і був у нього єдиний друг – вовк на прізвисько Сірий. Народилися вони, можна сказати, в один день. Місцевий дурник випивака Петро приніс цуценя на самі хрестини Колі.
Відмовитися від подарунка в такий день батьки не наважилися. Вони взяли цуценя, вручили Петрові пляшку, на тому залишилися всі задоволені. Звичайно ж, тоді ніхто й подумати не міг, що щеня виявиться вовком.
Час минав … Коля і Сірий підростали. «Нерозлучні друзі» – так називали їх мешканці села. Там де Коля, там і Сірий, там де Сірий, там і хлопчика шукай. І одного разу восени трапилася біда … На день народження мами Колі приїхали родичі з міста.
Вовка, звичайно ж, посадили на ланцюг і хлопчик сильно засмутився, тому що у нього були зовсім інші плани на цей день. Батьки, зайняті гостями, помітили пропажу хлопчика тільки в другій половині дня. Обшукали все село, ніхто Колю не бачив. І тільки один старий грибник начебто бачив його вранці під лісом, але точно не впевнений, так як зір уже не те…
Батьки пошукали ще на околицях лісу, але не знайшли його. Тим часом стемніло. У будинку хлопчика стали збиратися жителі села. Хтось пожартував, щоб відчепили вовка: «нехай шукає, хоча це марно, не собака адже …».
Вовк, звільнившись від ланцюга, рвонув у бік лісу і зник у гущавині карпатських трав. Люди розділилися і висунулися на пошуки хлопчика.
Йшли третю добу пропажі Колі. У дворі порожнього будинку лежав вовк, поруч обхопивши його руками, лежав знесилений Коля, брудні клаптики одягу ледь прикривали маленьке тендітне подряпане тільце хлопчика. Їх побачив той самий старий-грибник, який проходив поруч. Моментально зібралася вся село, викликали швидку, знайшли в лісі батьків. Сірий так і залишився лежати посеред двору. Опухла шия вовка говорила про те, що швидше за все його вкусила гадюка. В сторону лісу тягнувся слід на сирій землі. Сірий, вже вмираючи з останніх сил тягнув свого друга до людей.
Останнє, що він бачив, люди в білих халатах і розпухла від укусу нога хлопчика. Вовк спробував її лизнути, але сили покидали його. Він залишав цей світ щасливим, він знав – його найкращий друг буде жити.
Люди були вражені людським вчинком вовка. Вони плакали, плакала вся село. Сірого поховали на краю села біля великої сосни. Жителі села поставили на місці поховання вовка красивий пам’ятник.
