Оля прочитала смс-ку від чоловіка: «Пробач. Я йду від тебе. Роз лученням займуся сам. Частину речей забрав. За решту зайду якось». Оля тихо nлакала. Добре хоч дочка виїхала в експедицію від інституту. Оля не уявляла, як пояснити те, що трапилося, коли повернеться… Пройшов місяць…
Ольга поступово увійшла до звичного ритму життя. Якось увечері Ольга сиділа перед телевізором і дивилася серіал «Гра престолів». Несподівано грюкнули вхідні двері і увійшов чоловік: — Пробач. У мене ж ключі. Прийшов по речі. — Так-так, — Ольга втілювала сам спокій. — Вже все зібрано та упаковано. — Добре. А це «Гра престолів»? Ми планували подивитися разом. — Ну ось.
Дивлюся одна. Чоловік узяв велику сумку і вже хотів вийти, але тут, відчувши, запах: – Це борщ? — Так. Будеш? Оля відчула боротьбу між його шлунком та розумом: — Якщо не заперечуєш, — переміг шлунок. Коля з’їв велику тарілку борщу. Ольга nодала серветку: — Протри рота, порося. Вирвалося само собою. За роки спільного життя так вона завжди чинила. Звичка. Взявши серветку та вживши її за призначенням, він сказав: — Спасибі. Я тоді піду? — Іди. Після його виходу Ольга трохи поnлакала.
Потім знову захопилася серіалом… …За п’ять днів знову відчинилися двері. Це знову був чоловік. — Оль, пробач мені ідіота. Я не зможу жити без тебе. — Супчик захотілося? — посміхнулася Ольга. — І їх так само! І тебе. Сумую за тобою. По будинку. За наведеним тобою порядком. По блискучій чистій кухні. По твоїх серветках. За нашим спільним життям. Потягло мене на юне тіло. Отримав. А толку. Виявилося, що це тільки мізер від необхідного. Олю, дозволиш мені повернутися? Ольга, подумки тріумфуючи, простягла його сорочку. — Я не помітила його минулого разу. — Ольга, прошу, пробач мені ідіота. — Тобі зовсім не підходить цей колір, — вона задумливо розглядала сорочку. — Ти чого там застиг? Суп харчо будеш?
